Керівник мінської робочої групи з питань безпеки (2015 р.), політичний діяч, співробітник радянських і українських спецслужб, голова СБУ (1991-1994 роках), Прем'єр-міністр України (1995-1996 роках).
Місце народження, освіта
Народився 28 січня 1941 року у с.Долинівка Кіровоградської області.
У 1963 році закінчив Кіровоградський педагогічний інститут за спеціальністю вчитель німецької мови, української мови та літератури.
Має дві вищі освіти. Кандидат юридичних наук. У 1998 році захистив кандидатську дисертацію «Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій» (Університет внутрішніх справ).
Володіє німецькою і англійською мовами.
Кар’єра
З 1963 року - оперуповноважений управління КДБ в Кіровоградській області.
З 1965 року - молодший оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника, начальник відділу, заступник начальника управління, начальник інспекції КДБ УРСР.
З 1988 року - начальник управління КДБ в Полтавській області.
З 1990 року - перший заступник Голови КДБ УРСР.
У червні-листопаді 1991 року - Державний міністр з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій України.
У 1991-1994 роках - Голова Служби національної безпеки України.Військове звання - генерал армії (з 1994 р.).
З липня 1994 року - Віце-прем'єр-міністр України, з вересня 1994 року - тимчасовий спеціально уповноваженим Президента України Л. Кучми в Автономній Республіці Крим.
З жовтня 1994 року – Перший віце-прем'єр-міністр України - голова Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.
З березня 1995 року - в.о. Прем'єр-міністра України.
У червні 1995- травні 1996 року - Прем'єр-міністр України. Був відправлений у відставку з формулюванням «за формування власного політичного іміджу».
У грудні 1995 року на довиборах був обраний народним депутатом України II скликання. Був членом Комітету з питань оборони і державної безпеки. Керував фракцією «Соціально-ринковий вибір».
З 1998 року - Президент Української транспортної спілки.
У 1998-2000 роках - народний депутат України III скликання. Очолював фракцію СДПУ(о), потім входив до групи «Незалежні». Був членом головою Комітету з питань соціальної політики та праці.
З лютого 1999 року - голова об'єднання «Народна солідарність».
У 1999 році брав участь у президентських виборах, отримавши в першому турі 2 138 356 голосів виборців (8,13% від загального числа).
У 1999-2003 роках - указом Президента Леоніда Кучми призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.
У 2003-2004 роках - Міністр оборони України. Після ініційованої Кучмою відставки його змінив генерал Олександр Кузьмук.
У 2004 році створив і очолив «Партію Свободи», яка брала участь у парламентських виборах 2006 року в складі блоку «Євген Марчук – «Єдність», який набрав всього 0,06% і зайняв 37-е місце з 45-и.
У 2008-2010 роках - призначений радником Президента України указом Глави держави Віктора Ющенка (поза штатом). Звільнений указом його наступником Віктором Януковичем у березні 2010 року.
Наприкінці 2014 - початку 2015 року очолив роботу Міжнародного секретаріату з безпеки і громадянського співробітництва між Україною та НАТО, між Україною та структурами безпеки країн Європейського Союзу.
З 2015 року - представник України з питань безпеки у тристоронній контактній групі з врегулювання військових дій на Донбасі.
Родина
Євген Марчук одружений. Дружина - Лідія Іванівна. Два сини від першого шлюбу, Тарас і Вадим.
Дружина Лариса Олексіївна Івшина (1960 р.н.) - головний редактор газети «День». Видання було засновано Євгеном Щербанєм незадовго до загибелі, після чого перейшло під контроль Марчука. З часом замість Володимира Рубана головним редактором газети стала колишня прес-секретар Марчука Лариса Івшина, яка з часом стала його дружиною.
Звання, досягнення
Генерал (1991 р.), генерал-полковник (1992 р.). У 2005 році звільнений у відставку.
Має орден Трудового Червоного Прапора, сім медалей, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001 р.).
Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997 р.).
Державний службовець 1-го рангу (2000 р.).
В одному з інтерв’ю, відповідаючи на питання, чи буде написана книга, в якій розповість все, що знає, Євген Кирилович повідомив, що вже над нею працює.