Iнтерв’ю
26 червня 2015
Легенда про Кия, Щека та Хорива не підтверджується археологічними дослідженнями – археолог Михайло Сагайдак
В інтерв’ю відомий археолог розповідає про реальну, підтверджену археологічними пам’ятками історію заснування Києва.
news-image

Зі шкільних років ми знаємо легенду про засновників Києва - Кия, Щека, Хорива та сестру  їх Либідь. Красиве сказання вперше було описане Нестором-літописцем у «Повісті временних літ». Що у легенді  - правда, а що - вигадка? Чи змогли знайти вчені, історики, археологи докази існування легендарних братів? Про це - розмова журналіста «Єдність» із археологом, який більше 40 років присвятив розкопкам і вивченню Києва, кандидатом історичних наук, директором Центру археології  Києва НАН України Михайлом Сагайдаком.

Кор.: Михайло Андрійовичу, легенда про заснування Києва трьома братами була записана Нестором-літописцем  у «Повісті временних літ». Якими джерелами користувався літописець,  звідки на той момент - початок XII століття  - була ця інформація?

М.С.: У Нестора жодних достовірних матеріалів не було, тільки усні перекази. Слід зазначити, що подібні легенди існують і в літописах інших народів. Легенда про заснування Києва створена «за образом і подобою», тобто, скоріше за все – це літературний твір.

Згадайте легенди про заснування Риму, вірменську легенду, чеську та інші. Вони типологічно однакові, але - зі своїм набором імен, героїв, які, до речі, відображені у місцевій топоніміці, зокрема, в київській.

Так, в інтерпретаціях науковців завжди Київські гори зв’язуються з легендами про київських князів. Ми знаємо, що є Хоривиця , є Щековиця, є гора Кия, де наразі знаходиться Історичний музей та стоїть Десятинна церква. Можливо, таку назву київські гори мали ще тоді, коли не було писемності у наших краях, ще до тих часів, коли Нестор-літописець писав свої літописи. Бо, коли він почав працювати над зведенням літописних джерел, ці назви вже були

Кор.: Створення «Повісті временних літ» було першою спробою запису  існуючих легенд  та історичних подій Київської Русі?

М.С.: Перше зведення легенд, що існували в усному форматі датують ще правлінням Ярослава Мудрого, тобто – тридцятими роками XI сторіччя. Деякі дослідники припускають, що навіть у Десятинній церкві, спорудженою за часів Володимира Святославовича, вже велися певні записи. За даними досліджень відомо, що вже у 90-х роках XI сторіччя було зроблене таке велике зведення. А от перша редакція літописів Нестора «Повесть временних лет» з’явилася у 1113 році.

Кор.: Отже, за версією Нестора-літописця, яким чином відбулося заснування столиці сучасної України?

М.С.: Нам слід зазначити, що середньовічне уявлення світу відрізняється від сучасного уявлення. В цьому уявленні містичне перекликалося із реальним, тому літописцям того часу було складно позбавитися від цього у творах. Наприклад, коли Нестор шукав відповідь на питання «Звідки пішла Руська земля», с чого він починає? Він починає ще із часів Ноя, бо йому необхідно було дати загальну картину світу. Джерелом його знань була Біблія. І він виводить логічну лінію: від часів Ноя до часів київських князів. Тому що, за розподілом, сину Ноя - Яфету дістається Східна Європа. І в це оповідання Нестор вплітає розповідь про слов’ян, які після біблійних подій опинилися на Дунаї, а далі – на середньому Дніпрі під назвою «поляни».

А серед полян були ці три князі – Кий, Щек, Хорив. Як пише Нестор, кожен із цих князів «править у роді своєму». Тобто, за уявленням Нестора, це були не прості полянські люди, а «кожний із них править». Кожний з них править на своїй горі, а потім, як пише Нестор, було засноване місто на честь Кия.

Літописець не випадково пише про княжіння у полян, він хотів утворити всю князівську лінію до того часу, коли у Києві княжив Володимир Мономах.

Кор.: Але відомо, що у середньовічних літописців була дискусія про те, чи дійсно був  Кий княжого роду…

М.С.: Очевидно, що в часи Нестора-літописця існував також інший варіант легенди про Кия (скоріш за все – новгородський), у якому стверджувалося, що Кий був не князем, а перевізником.

Нестор це спростовує, написавши про те, що по-перше, Кий «княжив у своєму роді», а по-друге «він не ходив би до Царгорода», де отримав від імператора «великі почесті». Мається на увазі візит Кия до візантійського імператора у Царгород (сучасний Стамбул). Щоправда, Нестор зізнається, що не знає, до якого імператора «ходив» Кий. Крім того, Нестор зазначає, що Кий від імператора відправився на Дунай, там заснував місто і назвав на свою честь – Києвець. Це є доказом, що Кий не був «перевізником», бо перевізників не приймає імператор та вони не засновують міста.

Кор.: А де знаходилося це місто - Києвець?

М.С.: Місто Києвець , яке описує Нестор-літописець, реально прив’язати до якоїсь місцевості ми не можемо. Місто залишилося більше у легендах. Хоча, деякі дослідники припускали, якщо Києвець дійсно існував, то скоріше за все, знаходився на порубіжжі між Болгарією і сучасною Угрощиною.

Кор.: Нестор-літописець пише, що Кию не вдалося довго прожити у Києвці, бо «не дали йому навколишні мешканці». Також відомо, що Кий повернувся до Києва, де згодом помер. Згідно літопису, тут померли також його брати та сестра. А що відомо про нащадків перших київських князів?

М.С.: Згідно літописцю, Кий, Щек та Хорів не залишили нащадків, бо, як свідчить Нестор, Аскольд та Дір дуже легко захопили Київ у другій половині IX століття. Вони застали полян без князів і, більше того, поляни на той час платили данину хозарам.

Кор.: Чи можна зробити припущення, в якому сторіччі відбуваються події часів Кия, описані Нестором-літописцем?

М.С.: Ми достовірно знаємо, що під час тих подій, які відображує Нестор, відбувалося так зване «переміщення народів». Знаючи це , можна приблизно встановити час, про який пише Нестор- літописець, бо він розповідає про хозар, що прийшли на наші землі і зустріли тут полян, яких зробили своїми данниками. Це могло статися у VIII-IX сторіччі нашої ери, коли на теренах Східної Європи з’являються тюркські племена, які можна ототожнювати із літописними хозарами.

Кор.: Тож, перейдемо до головного питання – чи були знайдені археологічні пам’ятки, які підтверджують легенду про заснування Києва, описану Нестором-літописцем?

М.С.: Слід зазначити, що концепція заснування Києва, пов’язана з Києм, Щеком та Хоривом, продовжує існувати, але вона не наповнилась реальним археологічним змістом. Ми не можемо викинути цю легенду , але підтвердити археологічними дослідженнями також не можемо.

Що стосується реальних знахідок, то, наприклад , на Старокиївській горі існує так зване первісне городище, яке було ретельно досліджено протягом XIX-XXI століть. Археологи, які відкрили це городище, виявили , що воно з’явилося тут ще до появлення Десятинної церкви, котра була побудована наприкінці X сторіччя.

Існували припущення, що легендарний Кий тут і княжив. Чому? Відомо, що період княжіння Кия намагалися прив’язати до часів празько-корчацької культури. Це - рубіж V-VI сторіччя. А серед багатьох знахідок, виявлених на території первісного городища і датованих в межах другої половини I тисячоліття нашої ери, у 70-х роках XX сторіччя археологи виявили залишки будівлі, в заповненні якої знайшли кераміку празько-корчацької археологічної культури.

Крім того, на сусідній Замковій горі були знайдені візантійські монети того ж часу - VI сторіччя. Що могло б бути прив’язане до контактів Кия із Царградом.

Тому, як тільки було знайдене це городище, то одразу почали з’являтися концепції виникнення Києва, зокрема, було зазначено, що ось воно, первісне ядро, з якого зародився Києв, це місце пов’язане з легендарним Києм.

Кор.: Ви згодні з цим?

М.С.: Іноді науковцям приходиться спускатися з небес на землю. Так і сталося. Ця концепція існувала, але були сумніви у тому, що ми можемо починати історію Києва саме з празько-корчацької культури. Бо виявилося, що знайдені пам’ятки не показують хронологічної безперервності. Тобто, пам’ятки празько-корчацької культури датуються початком VI сторіччя, а наприкінці VI сторіччя все зникає.

Згідно візантійським літописам, у цей час відбулось аварське нашестя на ці території і пам’ятки празько-корчацької культури гинуть – на них можна побачити сліди вогню , руйнування, знайдені аварські стріли і видно, що авари підкорили цю територію.

Таким чином, логічно написана Нестором-літописцем картина не зв’язується з археологічним матеріалом, і далі ми також бачимо розриви у хронології – з VI до IX сторіччя. Ми бачимо, що у першій половині IX сторіччя на території сучасного Києва - порожнеча. Зате у другій половині IX сторіччя – опановується територія, залишилося багато пам’яток. На Подолі виникає поселення територією більше 100 гектарів, а на початку X сторіччя - вже більше 120 гектарів зайнято під садиби, вулиці, провулки. Більше того, слід зазначити, що останніми розкопками Десятинної церкви спростовано дату заснування первісного городища. Виявилося, це не VI сторіччя, а кінець IX сторіччя. Саме той час, коли забудовувався Подол.

Ми бачимо, що це - реальна, підтверджена археологічними пам’ятками історія заснування Києва, а не уявна історія Нестора-літописця. Тепер не Несторову легенду слід брати за концепцію заснування Києва, а іншу.

Таким чином, легенда про Кия, Щека та Хорива не набуває внутрішнього змісту. Хто хоче вірити у цю легенду – нехай продовжує вірити, а хто хоче доказів – хай збирає матеріали та докази, щоб підтвердити свою віру.

Кор.: До речі, а чи існують на території Києва поселення, давніші ніж ті, про які Ви сказали?

М.С.: Звичайно. Наприклад, перше поселення пізнього палеоліту, Кирилівська стоянка , де дослідники знайшли кілька будівель із кісток мамонта та інші цікаві предмети, існувала 18-19 тисяч років тому. Можна ще назвати стоянки первісної людини на території, де колись існувало село Вигурівщина. Їх вік складає 8-10 тисяч років.

Кор.: Ви сказали, що концепція заснування Києва потребує оновлення. На Ваш погляд,  археолога і дослідника, як був заснований Києв?

М.С.: Київ з’явився як економічний осередок на шляху « із варяг у греки». Якщо розповісти стисло, то урбаністична хвиля, що почалася у Європі у X сторіччі, покотилася по Дніпру і дійшла до нашої території . Гавань на Поштовій площі, де наразі ведуться розкопки – це були водні ворота міста. Це початок нової урбаністичної (тобто міської) культури, що прийшла на наші території, образно кажучи, на «крилах міжнародної торгівлі».

Так склалося геополітично, що Західна Європа змушена була шукати нові торговельні шляхи на Схід. Носіями цієї культури виявилися варяги-руси, або на Заході їх ще називають вікінги. Вікінги не тільки завойовували, вони обирали давно освоєні слов’янами території і допомагали засновувати міста, запускати торгові механізми. Тільки згодом, повністю ослов’янившись, вони змінили тактику: перестали швидко переміщатися з місця на місце та осідали в містах.

А на цій території наростав прибутковий капітал, накопичувалися матеріальні засоби за рахунок обмінів, торгівлі, виробництва, залучалися нові технології. Тут почалося справжнє цивілізаційне життя. Вся світова європейська економіка була зацікавлена пробитися до ринків сходу, використовуючи Дніпро, як магістраль. Спроби були і раніше, але з того часу це була магістральна дорога, і утворилася інфраструктура.

Кор.: І з того часу Київ почав своє безперервне існування, як місто?

М.С.: Так, це трапилося наприкінці IX століття. На Подолі, у найстаріший частині Києва, виникає поселення, агломерація на той момент. За два десятиліття X століття тут було заселено 120 гектарів. З'явилося місто.

Слід зазначити, що влада, яку уособлювали колишні купці-руси трималася трохи віддалік від міста та обирала такі підвищення як Старокиївська та Замкова гори. Осередки влади в зоні містоутворення називали «дитинцем», на Заході такі місця називали «бургом».

Кор.: Як називалося це місто?

М.С.: Ми достеменно не знаємо, як називали місто у дохристиянську добу, тобто, у добу відсутності писемності. Можливо, використовували давні топоніми, наприклад ті, що зафіксувала «Повість временних літ»: «Подол’є , Хозаре, Пасічна бесіда». Зокрема, Пасічна бесіда - це було місце, де збиралися каравани купців та дружини, що їх охороняли.

Кор.: А коли місто стало називатися Києвом?

М.С.: За часів князя Володимира, коли вже з'явився адміністративний центр міста. Це - кінець X- початок XI сторіччя. Навіть у західних джерелах вже написано про Київ того часу, як центр метрополії.

Наприкінці хочу додати, що у візантійських літописах ця територія зустрічається з іншою назвою - «Самбатос», що, за деякими версіями означає «фортеця». У літописах була записана розповідь купця про русів, які у місті із назвою Самбатос збираються по закінченні зими. Всі припливають на човнах і вивозять товар, який вони збирали взимку - хутро. Потім формують каравани і везуть товар до Візантії. Але це - окрема тема і окремий сюжет київської історії.