Суспільство
30 грудня 2016
«Це можливо»: за два місяці життя на саму стипендію дівчина схудла на п'ять кілограмів
Так, це можливо. Але -- якщо не довго...
news-image

Зимова сесія в розпалі. Кожен студент-бюджетник думає, як найкраще її скласти, аби не втратити стипендію. Хоча так само кожен зізнається: вижити на неї - нереально. Нереально? А я спробувала. Ось що з цього вийшло, передає «Є!», посилаючись на "Експрес".

Два місяці я жила лише на свою стипендію. Так, коштів від батьків я вирішила не брати. Отож, мій місячний бюджет - 823 гривні. Аби  отримати стипендію в такому обсязі, мені слід було скласти сесію на середній бал 85.

823 гривні. Сума не з тих, якими можна набивати кишені й витрачати на що заманеться, тому я вирішила розділити її на частини. 300 гривень на їжу, 320 на плату за гуртожиток та 200 - на дріб’язкові витрати.

Найважчим видався перший місяць. Отож, за моїм планом, на день на їжу припадало 10 гривень. Я маю на увазі не перекус між парами, а забезпечення себе сніданком, обідом і вечерею. Зазвичай це була вівсянка на воді зранку, а вдень-ввечері якась крупа і 100 грамів печива або яблуко. Уже за місяць такого харчування я втратила п’ять кілограмів.

Справжні Танталові муки наставали, коли мама відмовлялась слухати про мої експерименти над собою і таки перераховувала мені гроші на картку. Я трималась, не знімала.

Та за 30 днів такого життя відчула, що ще трохи й доведу свій організм до повного виснаження. Тому ми з мамою погодились, що іноді вона присилатиме мені пакунки з дому. Власне, це єдина причина, завдяки якій я зараз не маю серйозних проблем зі здоров’ям. І мені дуже прикро за тих моїх колег, батьки яких не спроможні забезпечувати їх хоча б їжею.

Та й що казати, держава ж регламентувала споживчий кошик продуктів у розмірі 1378 гривень. Неважка математична операція допомагає визначити, що навіть уся стипендія не наближається до цієї суми. Студентам відведено гризти лише граніт науки...

200 гривень на дріб’язкові витрати - це теж надзвичайно мало. Коли ти переїжджаєш до нового міста на навчання, постійно потрібно щось докупляти. Це і побутова хімія, і якісь канцтовари, і поповнення рахунку на мобільному. А скільки всього вимагають в університеті: то підручник придбайте, то зробіть копії цієї статті. То роздрукуйте реферат. То день народження в одногрупника, всі скидаються. І я, звісно, теж. Про купівлю одягу нічого й казати. Аби економити, звісна річ, доводилось багато ходити пішки.

Якось про стипендії почали говорити на одній із пар. І яким було моє здивування, коли викладачка розповіла, що ще в 2006 році їй нараховували 700 гривень стипендії.

Тобто у 2006 році стипендійні виплати становили 140$ за тодішнім курсом, теперішні ж налічують 31$.

Хліб у 2006-му коштував 1,50 - 2,05 гривні, отже за стипендію можна було купити від 466 до 342 буханців, зараз же - 103.

Ці два місяці, які я жила лише на свою стипендію, були для мене вкрай важкими. І річ не лише в тому, що без маминої передачі я б просто померла з голоду. Я абсолютно нічого не могла дозволити собі з того, що потрібно молодій людині для розвитку. Похід у кіно? Ні! Театр? Та ну! Книгу купити? Знову ні! Може, мені на мовні курси записатись? Ага, грошей то нема. Про подорожі й взагалі затинатись не варто. Таке постійне обмеження спонукало припинити цей експеримент.

І я просто знайшла роботу.                                                       

Хоч раніше я справді була готова вчитись, відвідувати всі пари й здобувати спеціальність... Проте переконалась: бути старанним студентом, який вилазить зі шкіри, аби отримувати свою стипендію - це даремна справа. Бо диплом, навіть червоний, ніякої роботи не гарантує.