Спорт
13 лютого 2018
Без патронів, грошей і з допотопними гвинтівками: як Україна готує майбутні олімпійські надії на біатлон
У профільному міністерстві натомість звітують про те, що за минулий рік на біатлон держава виділила понад 58 мільйонів гривень – стільки ж, стільки витратили загалом на всі інші зимові олімпійські види спорту.
news-image

Умови важко назвати задовільними, і це при тому, що біатлон фінансується в рази краще за інші зимові види спорту. Про це пише «Є!» з посиланням на ТСН.

Україна поки що без медалей на зимовій Олімпіаді в Пхьончхані. Біатлоністам знову не вдалося потрапити навіть до десятки на стартах у понеділок.

Спортивні невдачі мають своє пояснення в системі підготовки до змагань у зимових видах спорту. Навіть ті школи, котрі виховали чемпіонок минулої Олімпіади Джиму, Підгрушну та сестер Семеренко, мають дуже багато проблем.

У київській біатлонній школі "Схід" добре пам'ятають свою вихованицю Юлію Джиму – на неї рівняються теперішні учні. Головна перевага цього закладу – це тир, де можна вчитися стріляти. Відстані до мішеней у ньому, як у дорослому біатлоні, хоч починають стріляти тут учні з 9 років. У руки вони беруть гвинтівки "Біатлон 6" виробництва середини 1970-х років, але навіть не раритети є головною проблемою для навчання. Школа живе в умовах тотальної нестачі патронів, котрих закуповують удесятеро менше, ніж потрібно для повноцінного навчання. Будь-який ремонт виконують своїми силами.

Сьогодні на Олімпіаді в Пхьончхані і чоловіки, і жінки змагались у біатлоні. Але нашим спортсменам знову не вдалося потрапити навіть до десятки. Про причини спортивних розчарування докладніше дивіться у сюжеті ТСН.

Центр зимових видів спорту на Сумщині, котрий виховав сестер Семеренко, розташований у лісі – транспортного сполучення з ним немає, а від найближчої зупинки потрібно йти пішки з три кілометри. Займатись поточним ремонтом, вправно крутити гвинтики і переставляти кріплення там уміє кожен тренер, бо вся техніка вже перемотана скотчем – нового майже немає. Справжня біда з черевиками: кращі видають тим, хто вже має добрі результати. 

"Ну, я кращого не очікувала. Гарні черевики коштують дорого, купити їх складно. Тренер дає те, що може", - каже учениця Вероніка.

У школі біатлону на Тернопільщині, де досі на дошці пошани фото Підгрушної, коштів на існування не отримують взагалі.

"Фінансування бази було припинено два роки тому, в 2016 році. Вона діюча за рахунок наших коштів", - розповів президент обласної федерації біатлону Віктор Щур. Але справжньою бідою тут вважають навіть не нестачу грошей, а сусідів – неподалік школи з’явився столярний цех. "Він труїть дітей. Тирса не виводиться з легень", - каже колишній біатлоніст Олександр Починок.

На додачу до цього одразу біля лижної траси планують звести житловий квартал, і якщо це станеться, про тренування можна буде забути. Фахівці пояснюють, що швидкість лижників на дистанції може досягати 60-70 км/год, і поява сторонніх осіб на маршруті може завершитися не лише важкими травмами, а навіть летальними випадками. 

"Більше сорока років зв'язаний з біатлоном – такої ситуації, як зараз, в області ще не було", - зізнається Починок.

У профільному міністерстві натомість звітують про те, що за минулий рік на біатлон держава виділила понад 58 мільйонів гривень – стільки ж, стільки витратили загалом на всі інші зимові олімпійські види спорту. Формула проста: посідаєш високі місця – отримуєш краще фінансування.

"Є результат – є гроші на підготовку. Нема результату – нема грошей", - пояснює державний тренер Леонід Колупаєв.

При цьому міністерство фінансує лише теперішніх чи потенційних збірників, а ті, хто колись має прийти їм на заміну, поки що пробиваються крізь нинішні спартанські умови – за рахунок куди скромніших міських та обласних бюджетів. 

Читайте також:Спалах вірусу на Олімпіаді: кількість хворих зростає

Читайте також:Лауреатом премії імені Максима Рильського стала перекладачка з давньояпонської мови Ніна Баликова