"Патріотизм - це чітке розуміння, чому ми повинні жити гірше, ніж інші (сміється). Принаймні кричати "Слава Україні!" - не є патріотизмом. Патріотизм - коли ти мовчки сидиш вдома на дивані, дивишся по телевізору умовно Олімпійські ігри. І коли твій співвітчизник виграє, ти спостерігаєш за ним, як його нагороджують, надягають медаль, грає гімн, а ти мовчки встаєш. І робиш це нишком, а не на публіку. Ось це є патріотизмом.

Як взагалі виникають ідеї поїхати на передову в зону АТО? Я шість років служив за контрактом у прикордонних військах, коли ми ще боксували в аматорах. І у мене залишилося дуже багато знайомих хлопців, прикордонників, з якими я досі підтримую дружні стосунки. Ще там є старший товариш, з яким я дружу.

Мета поїздки - підтримати хлопців морально. Ми духовно спілкуємося з ними, сидимо чай п'ємо, їмо. Їх просто потрібно підтримати звичайною увагою.

Я це роблю не тому, що хочу, щоб це показали по телевізору. Якщо взяти мої соцмережі, то я не кричу, що поїхав у зону АТО. Мені не потрібно на цьому піаритися. Я не б'ю себе в груди й не кажу: дивіться, куди я поїхав! Я їду до людей.

Чи був присутній страх? Там небезпечно. Коли я востаннє був, то там стріляли. І мене хлопці брали за голову і прикривали. Але страху не було. Я не знаю чому, але якось спокійно було. Коли туди збирався, то ми сходили до церкви, помолилися, подякували Богові і я поїхав. Розумію, що це дуже небезпечно там перебувати. Тому що ми на передку, на "нулі".

Але хлопці вселяють спокій, страху немає. Вони мені пишуть після поїздок:

"Сань, спасибі тобі, розтормошив, ми відволіклися трішки".

Знаєте, людських якостей ніхто не скасовував. Ти можеш бути людиною або паскудою. Мені другий варіант не подобається. Я обираю бути людиною", - сказав Усик.