Найбільший нафтопереробний завод країни “Укртатнафта” вимагає від уряду обмежити імпортні поставки нафтопродуктів і запровадити квоти й мита. Аргументація більш ніж серйозна — загибель української нафтопереробної галузі і залежність від поставок російських і білоруських нафтопродуктів, вважає директор ВАТ «Консалтингова група А-95» Сергій Куюн, пише «Є!» з посиланням на Автотема.

Але методи, якими найбільший гравець українського паливного ринку, група “Приват”, прагне ці проблеми вирішити, тхнуть елементарним бажанням посилити свої й без того значні позиції. Зробити це з допомогою держави швидше, простіше й дешевше. А звичайний еволюційний шлях через модернізацію, якість і маркетинг — довгий, складний і дорогий. Момент обрано украй вдало — у країні стартували передвиборні перегони. Час купувати.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі прийняла заяву “Укртатнафти” (до купівлі групою Коломойського — Кременчуцький НПЗ) 23 березня 2018 р. Нафтопереробник просить провести спеціальне розслідування з метою обмежити імпортні поставки нафтопродуктів. Протягом місяця комісія повинна прийняти рішення щодо проведення розслідування або відмовити “Укртатнафті”. Але є всі підстави вважати, що не розслідування є метою заявника.

При першому ж ознайомленні з текстом заяви “Укртатнафти” стає зрозуміло: шансів на успіх у заводу немає. Невідповідності й маніпуляції помітні неозброєним оком. Наприклад, заявник не розглядає результатів 2017 р. Чому? Тому що вони псують усю картину. Якщо додати свіжі дані, то вийде, що частка українського палива на ринку три роки поспіль зростає, а частка імпорту, відповідно, падає (див. рис. 1 і 2). І якщо стосовно дизпалива зростання незначне, то ринкова частка бензину з 2015-го збільшилася з 30 до 40%, а ще у 2014 р. становила 20%. Очікується, що цього року вона буде не меншою за 50% — планка, про яку мріє “Укртатнафта” у своїй заяві, буде досягнута сама по собі.

Характерно, що основний внесок у цю втішну динаміку зробив сам Кременчуцький завод, який нарощує переробку з 2016 р. Історію краху українських НПЗ кременчужани малюють на тлі 12-річної динаміки ринку, з 2005-го по 2016 р., протягом яких у країні закрилося п’ять із семи нафтопереробних виробництв…

Тим часом закон чітко описує умови, необхідні для проведення міжвідомчою комісією спеціального розслідування.

Важливим і ключовим акцентом заяви “Укртатнафти” є необхідність зниження енергетичної залежності від поставок з Росії й Білорусі, яких нафтопереробник пропонує вважати одним цілим і загнати в єдину квоту.

З важливістю цієї тези не посперечаєшся. Але є нюанс: під гаслами боротьби з агресором кременчужани та їхні женевські куратори домагаються проведення спеціального розслідування — проти всіх постачальників імпорту, включаючи європейських.

З 1 травня по 1 жовтня 2018 р. пропонується зробити три етапи квотування імпорту з Росії й Білорусі — з 50 до 40%, а потім до 30%. (Для довідки: у 2017 р. імпорт з цих країн становив 65%.) 30-відсоткову квоту пропонується розподілити між усіма іншими постачальниками (близько десяти країн), відповідно, під кінець року внутрішні виробники мають займати 40% ринку.

На імпорт бензину понад квоту пропонується встановити мита в розмірі 29,3% митної вартості, на ДП — 30,7%. “Укртатнафта” очікує, що до 2020 р. українські НПЗ зможуть отримати до 70% у балансі ринку нафтопродуктів України.

Оскільки відродження нових НПЗ не передбачається, під “українською” часткою ринку необхідно розуміти переважно частину групи “Приват”. Шебелинський ГПЗ не має можливості суттєво наростити потужність і планує до 2019–2020 рр. вийти на переробку 800 тис. т сировини на рік, що забезпечить близько 6,25% ринку бензину й ДП. Таким чином, “Приват” бачить себе на більш як 60% ринку, що вже є монополією.

Що відбуватиметься у разі вживання зазначених заходів? Сам по собі механізм ручного розподілу поставок означає, що кожен ресурсотримач розумітиме свою частку, а отже, ринкової боротьби чекати не доводиться. Неминуча пряма або негласна цінова змова постачальників. Звісно, йдеться про максимальні ціни. На цей час верхню цінову планку становлять морські імпортні поставки, які дорожчі за російські та білоруські у середньому на 50 дол./т. У перерахунку на літри — 1,15 грн/л. Це для початку.

Та найцікавіше не про ціни, а про обсяги. Наприклад, за задумом “Укртатнафти”, уже з 1 липня 2018 р. внутрішній виробник муситиме зайняти 30% ринку бензину й ДП. Завод у своїй заяві пише, що це 155 тис. т ДП. Виходить, йому потрібно переробити близько 450 тис. т нафти. Реально? Теоретично, так. Але при цьому завод виробить 150 тис. т бензину — місячний обсяг споживання всієї країни. Очевидно, що мінімум 30% залишиться за імпортом, тому жорстке “затоварення” неминуче.

Великий знак питання й над 100 тис. т мазуту, виробництва якого ніхто не скасовував. Єдиний вихід — експорт. Мінус від цієї операції як бик вівцю покриє весь позитивний ефект масштабу й заробіток на дизпаливі.

Ще нюанс: квоти розраховано, виходячи із середньорічних показників. Але влітку й восени споживання зростає порівняно із середньорічним на 20–30%. Як завозити обсяги понад квоти, з 30-відсотковим митом? У нинішніх цінах це додасть у розпал сезону по 150 дол./т, або
4 (!) грн на літрі.

Згідно з геніальним планом “Укртатнафти” восени, а потім і взимку українським НПЗ доведеться закривати вже 40% ринку. Для “Укртатнафти” це означає переробку 585 тис. т на місяць, або 7 млн т у річному еквіваленті — максимальну й, швидше за все, уже недосяжну потужність заводу. При цьому паралельно збережуться величезні обсяги низьколіквідного бензину й мазуту, які утоплять економіку заводу у водах Чорного моря, куди доведеться експортувати ці колосальні надлишки.

Будь-яке регулювання ринку обернеться неминучою дестабілізацією — або збоєм поставок, або зростанням цін, а швидше за все, і тим і іншим. Проблема “Укртатнафти” значною мірою надумана та продиктована бажанням “Привату” половити рибку в каламутній передвиборній воді. Сьогодні ніщо не заважає заводу нарощувати переробку. І російський, і білоруський нафтопродукт надходить в Україну не за низькими, а за високими цінами відносно світового ринку. Це створює умови для ефективної роботи внутрішнього виробника. А проблеми справді є, але вони іншого роду. І “лікувати” їх треба інакше.

Перша проблема — низька глибина переробки нафти. Це означає, що при будь-якому завантаженні “Укртатнафта” вироблятиме багато мазуту, який неминуче обнулятиме економіку. Потрібні проривні інвестиції й технології, але їх поки що не видно.

Друга проблема — ринок не хоче купувати кременчуцьке паливо. Точніше, хоче, але трейдери елементарно бояться “Привату”. Репутація групи відома всім, вона “кинула” всіх і кожного не лише на ринку, але й у країні. У Приватбанк держава закачала 155 млрд грн, і віддавати їх будемо не тільки ми, а й “ненароджені”. Бізнес готовий платити чортові й навіть агресорові, але бути спокійним за свої кровно зароблені або позичені у банку. І зовсім не готовий ризикувати в роботі з “патріотами” з Женеви, управа на яких поки що знайшли тільки в Лондонському суді.

Інвестиції у виробництво та зрозумілі правила гри — от рецепт успіху для Кременчуцького НПЗ. Квоти й мита — це нове проникнення в кишені українців і відтермінування вирішення реальних проблем української нафтопереробки.