Досьє
20 травня 2015
Чеботар Сергій Іванович
Чеботар Сергій Іванович

Український політик, заступник Міністра внутрішніх справ України — керівник апарату (2014-2015 рр.).

Дата народження, освіта

Народився 9 вересня 1952 року.

У 1987 році закінчив Українську сільськогосподарську академію, у 2005 році — Академію праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, отримав кваліфікацію економіста-організатора сільськогосподарського виробництва та юриста.

Кандидат економічних наук.

Кар'єра

З 1987 по 1993 рік працював на різних керівних посадах в органах виконавчої влади.

У 1991–1994 роках — депутат Київської міськради та депутат Московської райради у м. Києві.

У 1993 році був відряджений до Посольства України в Республіці Польща, де працював на посадах радника з економічних питань, керівника торговельно-економічної місії у Посольстві України в Республіці Польща, тимчасово повіреного у справах України в Республіці Польща.

У 2000–2002 роках був радником Прем'єр-міністра України.

З 2001 року працював на керівних посадах в Адміністрації Президента України.

З 2007 року по березень 2010 року — в Секретаріаті Кабінету Міністрів України. Зокрема, з 2008 року займав посаду заступника Міністра Кабінету Міністрів України — начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів.

У 2012 році під час виборів до Верховної Ради балотувався у народні депутати України VII скликання по виборчому списку ВО «Батьківщина». В біографії зазначив, що на момент 2012 року був завідувачем кафедри маркетингу та Міжнародної торгівлі Національного університету біоресурсів і природокористування України.

З 2013 по 2014 рік — помічник-консультант народного депутата України.

З березня 2014 року став заступником Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова - керівником апарату.

У травні 2015 року Кабінет Міністрів звільнив Сергія Чеботаря з посади заступника міністра внутрішніх справ, задовольнивши його заяву про відставку.

Компромат

За повідомленнями ЗМІ, Сергій Чеботар - людина одіозна і начебто має тісні зв’язки з Леонідом Даниловичем Кучмою. В його біографії цікавим фактом є те, що після закінчення сільськогосподарської академії і маючи спеціальність економіста-організатора сільськогосподарського виробництва, він працював на керівних посадах у владі. Пізніше, за часів президенства Кучми, працював в Адміністрації Президента України.

У 2005 році, після «Помаранчевої революції», йому вдалося стати першим заступником керівника Головного управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань і правоохоронних органів секретаріату Президента Віктора Ющенка, а також, яз зазначали ЗМІ, за словами Чеботаря, знайти підтримку на той час у голови СБУ Олександра Турчинова. Проте після відставки Турчинова звільнили від займаної посади і Чеботаря, який перебував на посаді заступника міністра, начальника управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів секретаріату кабінету міністрів України.

Як зазначалось у ЗМІ, у 2014 році Сергій Чеботар вдруге повернувся у владу на гребені революційної хвилі. Його призначення заступником міністра внутрішніх справ - керівником апарату викликало у ЗМІ багато питань. Тим більше, що на цій посаді він змінив іншу одіозну особистість - Сергія Лекаря. Проте майже через рік, у травні 2015 року, після того як стався скандал навколо доньки Варвари Чеботар та її чоловіка, який разом з бізнес-партнером організував напад на журналістів біля будинку у селищі Лісники,  який начебто більше не належить Чеботарю, він пішов у відставку з посади заступника Міністра внутрішніх справ України за власним бажанням.

 

У ЗМІ зазначалось, що Сергій Чеботар причетний до корупційних справ та лобіювання інтересів у певних сферах, які дають можливість задовольняти його власні фінансові інтереси. 

Відомо, що у листопаді 2014 року радник президента Петра Порошенка Микола Томенко заявив: «Практично в кожній області, де я зустрічаюсь з людьми, називається прізвище цієї людини, яка нібито забезпечує функціонування різноманітних корупційних схем» та пообіцяв направити відповідне звернення до Генеральної прокуратури.