Досьє
27 січня 2020
Мережко Олександр Олександрович
Мережко Олександр Олександрович

Олександр Олександрович Мережко

Український правознавець, доктор юридичних наук, професор. Завідувач кафедри праваКиївського лінгвістичного університету. Один із членів команди Зеленського на виборах Президента України 2019. Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 85 у списку. Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики, з 17 січня 2020 — голова Комітету ВРУ з зовнішньої політики, що змінив Богдана Яременка на цій посаді. Голова підкомітету з цивільного та адміністративного законодавства. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи.

Життєпис

Олександр Мережко народився 14 лютого 1971 року в Бобринці на Кіровоградщині.

1994 року закінчив Інститут міжнародних відносин при Київському університеті ім. Шевченка з відзнакою (спеціальність — міжнародне право).

У 1992—1993 роках навчався в Денверському університеті (США).

1996 року закінчив аспірантуру Інституту міжнародних відносин при КНУ, захистив кандидатську дисертацію з міжнародного права на тему «Концепція гуманітарної інтервенції та механізм захисту прав людини в рамках ООН» (рішення Спеціалізованої вченої ради Інституту держави й права ім. Корецького НАН України від 15 листопада 1996 р., протокол № 13).

У грудні 2002 року захистив докторську дисертацію з міжнародного права на тему «Теорія та принципи транснаціонального торгового права (Lex Mercatoria)» в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка (рішення Президії Вищої атестаційної комісії України від 21 травня 2003 року, протокол № 36-11/5);

Проходив численні наукові стажування за кордоном. В 2001 році — Інституті ім. Гаррімана Колумбійського університету (США);

в 2004—2005 роках — Інституті імені Кеннана Центру імені Вудро Вільсона (США), в 2010—2011 роках — в одному з дослідних інститутів у м. Вашингтон (США).

Педагогічна робота

1997 — викладач курсу «Гуманітарна інтервенція та міжнародне право» — Денверський університет (США); 1997—1998 — доцент, заступник завідувача кафедри зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України; 1998—2000 — асистент, доцент Інституту міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка;

2000—2001 — викладав у Школі права Дікінсона Пенсільванського університету (США);

2001—2005 — доцент, професор Інституту міжнародних відносин при КНУ;

2005—2011 — професор, завідувач кафедри міжнародного права Університету економіки та права «КРОК» (Київ);

2005—2011 — професор, завідувач кафедри міжнародного права Католицького Люблінського університету ім. Іоанна Павла II (м. Стальова Воля), член Вченої ради Інституту права цього ж університету (Польща);

2011—2017— професор Національного транспортного університету;

2011—2018 — професор Академії імені Анджея Фрича Моджевського (Польща);

2012 (березень — травень) — запрошений професор Казахстансько-Британського технічного університету та Університету міжнародного бізнесу;

2017—2018 — професор Університету державної фіскальної служби України;

2017—2018 — професор Глобального університету ім. Джіндала (Індія).

Звання та премії

 

2002 року отримав звання «доцента кафедри міжнародного, приватного та митного права».

2009 року отримав звання професора. Автор близько 15 монографій та навчальних посібників з питань міжнародного права, близько 150 наукових статей (у тому числі, монографії та навчальні посібники: «Силовий захист прав людини» (1998), «Право міжнародних договорів» (2002), «История международно-правовых учений», «Наука международного частного права: история и современность» (2004, 2006); «Наука политики международного права: истоки и перспективы» (2009), «Проблемы теории международного публичного и частного права» (2010). Відзначений численними відзнаками та науковими нагородами. 2000 року — отримав вузівську премію ім. Шевченка за монографію «Силовий захист прав людини: питання легітимності в сучасному міжнародному праві» (1998 р., перевидання — 1999 р.).

В 2003 році отримав спеціальну відзнаку Спілки юристів України у номінації юридичні індивідуальні монографічні видання за монографію «Вступ до філософії міжнародного права. Гносеологія міжнародного права».

Володіє англійською, польською та російською мовами.

Був заступником голови Товариства програми ім. Фулбрайта.

Був автором статей на порталі ТСН. Брав участь у доборі кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України.

Брав участь у доборі кандидатів на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Член Українського товариства міжнародного права та Американської Асоціації міжнародного права.

Наукова діяльність

Спеціалізується на питаннях філософії та теорії міжнародного права, цивільного права, а також міжнародного приватного права.

Філософсько-правова концепція професора Мережка полягає в тому, що право являє собою складний динамічний процес взаємодії п'яти складових («п'яти світів права»):

права як юридичного тексту (семіотичний аспект права);

права як юридичної емоції (психологічний аспект права);

права як соціального відношення (соціологічний аспект права); права як зовнівираженої поведінки (біхевіоральний аспект права);

права як прагнення до досягнення певних трансцендентних ідеалів і цінностей (метафізика права).

Взаємодія цих п'яти вимірів, в яких існує і розвивається право, і утворюють феномен права в цілому.

Розвиває концепцію «міжцивілізаційного права», під якою він пропонує розуміти сукупність принципів і норм (юридичних, політичних і моральних), спрямованих на регулювання взаємовідносин між різними цивілізаціями.

Він також сформулював поняття «мем права», під яким розуміється одиниця передачі юридично значимої інформації. Дослідження російської політики Досліджує політико-правову систему й історію РФ з точки зору соціології права. Спираючись на публікації Миколи Тимашева, пише, що під фасадом «керованої демократії» ховається режим деспотичної влади у пом'якшеній формі, характерний для історії російської держави. Історія міжнародного права У книзі «Російська наука міжнародного права у період Першої світової війни» (Київ, 2014) проаналізував міжнародне право в період війни й піддав критиці сучасну російську доктрину міжнародного права, яка після початку тимчасової анексії Криму РФперетворилась на пропаганду путінського режиму.

Погляди на агресію Росії щодо інших країн

Є автором численних статей на тему агресії Росії проти України, досліджує її з точки зору міжнародного права. Обґрунтовує право кримськотатарського народу на самовизначення як корінного в рамках України. Проводить критичний аналіз аргументації російських юристів-міжнародників і показує злочинний характер анексії Криму Росією. Російсько-грузинську війну трактує як грузинську агресію, вважає сепаратистський уряд Південної Осетії легітимним. «Режим Саакашвілі», на його думку, має «імперську сутність». Вважає, що Україна повинна визнати легітимність відділення Косова, Південної Осетії і Абхазії.

Дослідження статусу Росії в ООН

Обґрунтував тезу про те, що Росія, зайнявши місце СРСР в Раді Безпеки ООН, тим самим явно порушила статут ООН, оскільки вона не може вважатися тією самою державою і тим самим суб'єктом міжнародного права, що і СРСР; а відтак Росію з точки зору міжнародного права не можна вважати членом ООН.

Участь у міжнародних наукових конференціях з питань анексії Криму

У червні 2014 року виступив з доповіддю «Ідеологія лібералізму та міжнародне право» на науковій конференції у Тартуському університеті (Естонія), в якій піддав критиці анексію Росією Криму з точки зору міжнародного права.

У вересні 2014 року виступив з доповіддю «Розпад СРСР і територіальні наслідки» в Інституті ім. Планка у Гейдельберзі (Німеччина), в якій показав неправомірність анексії Росією Криму.

У грудні 2014 року виступив в Університеті Гельсінкі (Фінляндія) на семінарі «Українська криза» з доповіддю, в якій представив міжнародно-правові аргументи проти вторгнення Росії на Донбасі.

У березні 2015 року у Варшаві на конференції «Випадок Криму у світлі міжнародного права» поставив питання про форми та механізми міжнародно-правової відповідальності Росії за агресію проти України.

Скандальні заяви

У статті «Хто відповідальний за Голодомор в Україні» («Кто несет ответственность за Голодомор?», 18 січня 2007 року) стверджує, що матеріальне та моральне відшкодування жертвам Голодомору та їхнім нащадкам має покрити Україна. Як приклад наводить США з їхнім намаганням спокутувати вину за геноцид індіанців.

У статті «Сон розуму: український націоналізм як ідеологія» («Сон разума: украинский национализм как идеология», 17 квітня 2007) називає українську мову у сприйнятті прихильниками українського націоналізму «інструментом репресії щодо тих, хто думає іншими мовами».

У статті «Марксофобія» («Марксофобия», видання «Левая Политика. Левые в России», 2007) стверджує, що несприйняття марксизму (тобто «марксофобія»), є ознакою авторитарної особистості та інтелектуальною самокастрацією.

Політичні погляди

Є прихильником антропоцентризму і ідеалів гуманізму. Наприкінці 90-х знаходився під впливом критичної теорії Франкфуртської школи, зокрема таких соціальних філософів, як Еріх Фромм; однак пізніше, під впливом філософії Петражицького перейшов на позиції ліберальної демократії.

Є послідовним прихильником повної свободи слова та думки. Україна опинилася в новій версії Російської імперії — СРСР, де стала жертвою того, що деякі вважають геноцидом — Голодомору. Рафаль Лемкін, автор терміну «геноцид», називав Голодомор прикладом радянського геноциду: «Це не просто масове вбивство. Це геноцид, знищення культури й народу. Радянська національна єдність створюється не шляхом єдності ідей і культур, а шляхом повного знищення всіх культур і всіх ідей за винятком однієї — радянської».

Російська військова агресія проти України є нічим іншим, як продовженням традиційної російської імперіалістичної політики націленої на знищення незалежної української держави і поневолення українського народу". Інтерв'ю «Радіо Свобода» назвав США партнером і другом України.