Павло Казарін: «Якби не російське вторгнення, то Україна 2020-го куди більше б нагадувала саму себе зразка 2013-го»

Суспільство

20 серпня 2020

Якби Москва в лютому 2014 року обрала іншу модель поведінки ‒ вона могла б домогтися куди більшого, ніж досягла в результаті за допомогою зброї.

Порівнювати український протест із білоруським ‒ свідомо програшне заняття. Хоча б тому, що ми всі, так чи інакше, заручники своєї пам'яті. Про це пише Павло Казарін, український журналіст, публіцист.

“	Пам'ять встигла згладити наші спогади про події шестирічної давності. Пов'язала Майдан, анексію Криму та вторгнення на Донбас в єдину безперервну лінію. І ми судимо про події зими 2013 року з нашого 2020-го, наділяючи себе минулих знаннями та мотивами себе нинішніх", - повідомив експерт.

Павло Казарін стверджує, що це зараз ми впевнені, що Майдан сам собою був приречений стати точкою розставання з імперією і що ніяких відносин із Москвою після Небесної сотні бути не могло.

“	Що розрив був неминучий і що дороги України та Росії були приречені розійтися. І сердимося на білорусів за те, що вони не додають до антилукашенківських гасел антиросійські. Насправді ж точкою розлучення України з Росією став не Майдан. Цією точкою стали Крим і Донбас", - пише Казарін.

“

Якби не російське вторгнення, то Україна 2020-го куди більше б нагадувала саму себе зразка 2013-го. Повалення Януковича зовсім не означало одномоментного дрейфу Києва на Захід. Тому що на електоральній карті країни залишалися б усе ті ж люди, які трохи раніше привели його до влади. І їхня ностальгія за СРСР нікуди б не зникла. Точкою розлучення України з Росією став не Майдан. Цією точкою стали Крим і Донбас Уявіть, що відразу після розстрілу протестувальників Москва визнала б нову владу. Засудила б режим Януковича. Оголосила б, що готова надати безвідсотковий кредит «братній країні». Закликала б сформувати «уряд національного порятунку». В якому, поряд із представниками опозиції, знайшлося б місце для персонажів на кшталт того ж Сергія Тігіпка", - додав експерт.

За словами Казаріна, тоді б гуманітарні міністерства ритуально вручили партії «Свобода». А все, що має стосунок до реальних грошей, поділили б між опозицією та політиками «південного сходу». Український президент літав би до Москви на переговори ‒ домовлятися про ціну на газ. А Кремль погоджувався б, вибиваючи собі преференції при приватизації основних українських активів.

“

На осінніх парламентських виборах пройшли б ребрендинг «регіонали» та потрапили б до парламенту. Донбас і Крим голосують за «своїх» ‒ вони налякані перемогою Майдану й дисципліновано йдуть на виборчі дільниці. Українська еліта, яка прийшла на зміну Януковичу, не бачить сенсу рвати економічні зв'язки з Москвою. Пояснюють це необхідністю подолання кризи. Москва розмірковує про недоторканність кордонів. Головна подія року ‒ виграна Росією Олімпіада. Кремль обговорює з ЄС умови української угоди про асоціацію. В Європі звучать голоси про необхідність враховувати інтереси Москви. Йосип Кобзон дає концерт в Олімпійському. У Криму – в розпалі курортний сезон. Місцеві політики вкотре говорять про те, що півострів ‒ міст дружби між Україною та Росією. Кримським татарам демонстративно віддають декілька другорядних посад у кримському уряді. Волонтерський рух сходить нанівець. Армія продовжує гнити в казармах. Її майно та землі й надалі пускають із молотка. Патріотичні настрої потроху поступаються місцем соціальним ‒ падіння прибутків та курсу гривні турбує людей більше, ніж загиблі учасники протесту. Ціна на нафту падає, але Росії ‒ країні з невисоким рівнем держборгу ‒ охоче дають кредити на Заході. Санкцій немає", - пише журналіст.

Павло Казарін пише, що усе це ‒ цілком реальний сценарій нашого нещодавнього минулого.

“

Воно могло б статися, якби Москва відреагувала на другий Майдан приблизно так само, як вона відреагувала на перший. Інерція колишньої моделі існування була надто вже сильна ‒ й українські еліти скористалися б будь-якою можливістю не виходити із зони комфорту. З цієї зони комфорту їх виштовхнула сама Росія. У той момент, коли вирішила, що Майдан ‒ це спецоперація Заходу і найкращим способом реакції на неї буде вторгнення. Якби не російська політика, нинішня Україна значно більше б нагадувала себе колишню. А ті, хто говорив би про загрозу війни ‒ як і раніше вважалися б панікерами та маргіналами. Саме з цієї причини немає сенсу дорікати сусідам у тому, що їхнє повстання йде проти Лукашенка, а не проти імперії. У нас просто немає на це права. Сім років тому ми були багато в чому на них схожі. Взимку 2013-го український протест був повстанням проти узурпації влади, а в категорію національно-визвольної війни його перевело російське вторгнення. І якби не анексія Криму ‒ хто знає, якою сьогодні була б Україна?", - резюмував журналіст.

Нагадаємо, депутати Європарламенту оголосили Лукашенка персоною нон-грата в ЄС. Євродепутати засудили арешти та акти насильства і тортур проти мирних демонстрантів та закликали до всебічного розслідування цих злочинів.

Також ми писали про те, що 16 серпня, у Києві на Михайлівській площі проходила акція солідарності з Білоруссю та білоруською Нацією, які стали заручниками кривавої диктатури Лукашенка та імперської політики путінської Росії, яка веде зараз неоголошену гібридну війну проти Білорусі.

Нагадаємо, за словами Лариси Волошиної, сьогоднішня Білорусь - це не тільки сценарій, якого Україні вдалося уникнути. Вона - нагадування про можливе майбутнє. Журналістка переконана, що в Україні намагаються запустити такі самі процеси, які впроваджував Лукашенко.

Читайте також:

Дайджест головних новин за 18 серпня

Україна

18 серпня 2020