15 жовтня 1615 року у Києві була заснована Київська братська школа для дітей всіх верств населення, попередниця Києво-Могилянської Колегії, згодом академії, передає «Єдність» із посиланням на Київський календар.
Духовні школи, колегії для здобуття освіти існували в Україні з кінця XVI століття. Вони були створені українською православною шляхтою і міщанством з метою зберегти свої звичаї і підняти на більш високий рівень православну освіту на тлі зростання популярності ідей унії, а також католицької єзуїтської системи освіти.
Центром національного відродження стало селище Новий Світ. Тут при друкарні Києво-Печерського монастиря під заступництвом архімандрита Єлисея Плетенецького був створений гурток Київського Богоявленського братства, що переріс у школу.
Діяльність вченого гуртка помітно впливала на патріотичні почуття громадян, на їх бажання служити загальним інтересам. До них належала і знатна киянка із шляхетського роду з Волині, дружина Мозирьского маршала Єлизавета (Галшка) Гулевичівна.
15 жовтня 1615 вона вписала в Київські магістраторські книги дарчу, за якою вона передала свої землі та будівлі на Подолі Київському Братству під школу для «дітей і бідних, і багатих», Братський монастир і шпиталь.
У цей день школа переїхала в окреме приміщення на Подолі.
Безпосередню участь в організації школи брали члени братства - відомі українські вчені П.Берінда, З.Копистинський, Е.Плетенецкий.
Першим ректором школи був І. Борецький (1615-1619).
Ректорами також були М.Смотрицький (1619-1620), К.Сакович (1620-1624), Хома Євлевич (1628-1632).
За основу її статуту (1620) був узятий статут Львівської братської школи.
Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва.
У 1632 до школи братства була приєднана школа Києво-Печерської лаври, заснована у 1631 році архімандритом Києво-Печерської лаври, митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою.
Новий навчальний заклад отримало назву Києво-Братського колегіуму, який у 1658 року було перетворено на Києво-Могилянську академію (з 1701 рік - Київська академія), нині - Національний університет "Києво-Могилянська академія".
У Київській братській школі вчилися в основному діти міщан і козаків.
Школу підтримувало матеріально Військо Запорізьке, зокрема гетьман Петро Сагайдачний виділив велику суму з власних грошей.
Як повідомляється на сайті КМА, з другої половини ХУІІІ ст. Києво-Могилянська академія, після заснування університетів у Харкові й Москві, природно, почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема, правничий, медичний, математичний тощо. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення й бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам’яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817 р. Академію було закрито.
У 1991 році відроджена КМА стала символом і запорукою відродження України.
