Василь Макух народився на Львівщині, коли вона ще була у складі Польщі. Був в УПА. Військовим Трибуналом Львівського гарнізону за ст. 54-1»б» та 54-11 Карного Кодексу УРСР був засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією належного йому майна (кримінальна справа П-27 504). Термін ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в концтаборах Сибіру. 18 липня 1955 р. був звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. В тюрмі познайомився зі своєю дружиною Лідією, яка після тюрми народила йому 2 дітей. Довгий час жив у  Дніпропетровську (на Західну Україну йому повернутись не дозволили). В його будинку збиралися націоналісти та однодумці. Його діти розмовляли українською мовою і у школі їх обзивали «бандерівцями».

5 листопада 1968 року Київ готувався до зустрічі найбільшого більшовицького свята – річниці Жовтневої революції. Хрещатик був переповнений людьми. І раптом перехожі побачили, як із під’їзду будинку 27 (біля Басарабського ринку) вибігла охоплена вогнем постать і проспектом залунали слова: “Геть окупантів!”, “Хай живе вільна Україна!”.

Живий факел - Василь Макух, привернув увагу всіх, хто тоді опинився на Хрещатику. Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Грубо почали розганяти людей, щоби було якнайменше свідків цієї безпрецедентної події. Врешті, знесилена від болю, постать упала. 

5 листопада 2008 року, у 40-ві роковини самоспалення Василя Макуха, на майдані Незалежності було влаштовано концерт-реквієм. Того самого дня у Донецьку, в головному офісі громадської організації інвалідів «Чорнобиль-Допомога», на вшанування пам’яті Василя Макуха та Олекси Гірника було відкрито унікальний музей «Смолоскип».