Iнтерв’ю
30 березня 2016
Мені радили намалювати на картині «всього потроху» та «комуністів, як фашистів» - художник Олексій Кулаков
Інтерв’ю з автором «головної» картини Верховної Ради, заслуженим художником України Олексієм Кулаковим.
news-image

Майже п'ятнадцять років кулуари Верховної Ради прикрашає велике (2 на 5 метрів) полотно, на якому відображено історичний для країни момент, коли 24 серпня 1991 року із присутніх в залі 362 депутатів 350 проголосували  за незалежність України.  Картина «Державотворення» відразу викликала неоднозначну реакцію. На тлі доброзичливих відгуків про те, що художнику вдалося вловити урочистість моменту та дуже тонко поєднати історичне минуле країни із сьогоденням, звучали і різко негативні коментарі. «Нардепи влаштували шабаш», «Бенкет під час чуми» - так говорили про роботу недоброзичливці. Розповідали і про те, що художник продавав місця на картині та стверджували, що на великий гонорар він купив собі квартиру в Києві. Що тут правда, а що – чутки, а також - про історію створення  цієї монументальної роботи та задум майстра, який був вкладений  у кожну деталь  картини – розмова журналіста «Є!» із автором «Державотворення», заслуженим художником України Олексієм Кулаковим.

Олексіє, «Державотворення» - це картина яка створювалася майже по «гарячих» слідах, бо на момент її написання  минуло лише 10 років з того часу, коли  у  Верховній Раді була проголошена незалежність країни і Ви мали можливість спілкуватись із свідками цієї історичної події. Як виникла ідея втілити це на полотні і як Ви отримали  це завдання?

У той час головою Верховної Ради був Іван Плющ, і саме він  доручив розробити план заходів до 10-річчя незалежності  України. Відповідальним за це був його заступник  Степан  Гавриш, у якого і виникла ідея зафіксувати цю подію на полотні. Саме він мене знайшов і запропонував цю роботу.

А чому саме Вам?

Ми зустрічалися раніше у Харкові, коли Степан Гавриш  викладав, був професором Харківської  юридичної академії, а я викладав у художній Академії. Степан Богданович  підтримував художників, цікавився мистецтвом, бачив мої картини, зокрема,  мою велику аспірантську роботу "Кумири", яка була присвячена Хрещенню Русі . Згодом він  став депутатом, я теж вступив до аспірантури і перебрався у  Київ, і довгий час ми не бачилися. А коли виникла ідея створення картини, один з моїх друзів - директор Чернігівського музею сучасного мистецтва Борис Дєдов  показав фото моїх останніх історичних робіт Степану Гавришу. І незабаром пролунав дзвінок. Степан Богдановичу  попросив про зустріч, на якій пояснив, що потрібно намалювати картину, яка б відобразила історичний момент утворення держави. Він познайомив мене зі спікером Верховної Ради Іваном Плющем, ми обговорили цю ідею.

А які були побажання? Що замовники хотіли побачити на картині?

Необхідно було відобразити грандіозну подію, її масштабність, факт, який був величезним і знаменним для історії нашої країни. І я почав думати, розробляти. У співпраці зі спікером Іваном Плющем,  Степаном Гавришем . Особливо допомогла асоціація народних депутатів порадами щодо уточнень про те, як все відбувалося.

Невже Ви взагалі не отримували жодних порад чи ідей стосовно того, що повинно бути зображено на картині? 

Ідей особливих не було. А на погоджувальній раді мені давали різні поради... Наприклад: «Якби ти намалював шматочок Одещини, Донеччини, Дніпропетровщини, всього потроху». Або: "Намалюй там в куточку комуністів, як фашистів". Я був в шоці від таких порад… (сміється) Але потрібно було щось придумати, бо терміни підганяли. 

І  які образи почали до Вас приходити? Як народився остаточний варіант?

Ескізів було дуже багато... Перше, з чого я почав - це з Софії, з «нерушимої  стіни», бо згідно легенді,  Київ не загине, доки тримає над ним руки Богородиця в Софійському соборі.  Після цього на ескізах  з’явилася  Богородиця - наша улюблена покровителька -  і війська козацького, і України. Згодом, завдяки відео, на якому у сесійну залу вносять прапор, прийшла в голову ідея, щоб величезний прапор як покрова, накрив приміщення...

Я трошки трансформував сесійну залу - відкрив купол, щоб показати, що Україна не зараз стала незалежною, а це повернення до державності, яка була. На картині янголи знову приносять Тризуб, тому що він існував під час володимирської Русі. А поруч з ними - Архангели Гавриїл і Михаїл, який є не тільки Архистратигом, покровителем війська небесного, а ще - й покровителем Києва.

 

На картині зображені історичні діячі, узагальнюючі персонажі та безпосередньо народні депутати, які були присутні у сесійній залі та голосували за незалежність України. На момент голосування у сесійній залі було 362 депутата, а Ви намалювали близько 80. Тобто, на картині далеко не всі. Чи не ображалися на Вас ті, кого немає на полотні?

Я не брав участь в обговоренні кандидатур. У мене були  готові списки депутатів та їх  фотографії. Коли я зробив перші ескізи, то подивився, скільки осіб поміститься і скільки часу у мене на написання кожного депутата.  На погоджувальній раді я пояснив, що за термінами і по композиції можливо написати лише певну кількість  людей. Бо, якщо я почну писати всіх, хто був, це вийде вже якийсь «хор хлопчиків».

Я розбив композицію на три умовні частини. У центрі - люди, які взяли найбільшу участь у події, а ліворуч і праворуч – інші персонажі. Я зауважив, що ми не можемо всіх зобразити, але пам'ять повинна залишитися, тому запропонував увічнити їх імена на меморіальній дошці, яка зображена на картині.

Після погоджувальної ради  почалося затвердження осіб, що будуть зображені. Але це вирішував не я,  хоча, анекдотів було багато, наприклад, що я місця на картині продавав. По 250 доларів за місце (сміється).

Щоб впіймати атмосферу  моменту занесення  прапора у сесійну залу, ви дивились відео?

Постійно. У мене були касети,  із Ради привезли телевізор і відеомагнітофон. Я дивився постійно, щоб зловити якусь ідею.

Коли Ви малювали картину, у процесі роботи багато порад було, чи прохань щось змінити?

В останні дні я вивіз картину з майстерні  та домальовував картину вже в Раді.  Переважно  я працював у позасесійний час. Загальний інтерес депутатів картина викликала, але серйозних зауважень або вимог до мене не пред'являлося. Хоча, до цього, коли я писав картину в майстерні на Бессарабці, до мене приїжджали Іван Плющ, Олександр Мороз, і дуже проявляв активність депутат  Іван Заєць. Але зауважень в процесі роботи не було, так як всі персонажі, їх розстановка, були затверджені в комітеті, на погоджувальній раді.

Хоча, депутат Заєць бурчав: «Що ви мене так малюєте, я наче стрибаю». Тоді я йому показав відео, на якому все так і було, я малював його так, як він виглядав на відео. Хоча, комірець на сорочці я йому все-таки поправив.

   

Серед  депутатів, які зображені на картині, Ви якось окремо виділили В’ячеслава Чорновола. Він зображений попереду інших, це не випадково?

Це вийшло, як само собою зрозуміле.  Коли я працював з відеоматеріалом, то бачив, як вносили прапор в зал засідань Верховної Ради. Щоб підкреслити правдивість цієї події, я зобразив Чорновола саме в такій позі, коли він тримав прапор, і з такою ж посмішкою. В’ячеслав Чорновіл, на жаль, загинув напередодні того, як я почав писати картину. Для мене він був і залишається знаковою особистістю, одним з ініціаторів проголошення незалежності України. Я собі дозволив, як художник, виділити його.

   

А чому священик зображений спиною? З якоюсь метою?

Складно говорити, що була якась мета. Священник був  присутній при цій події, щоправда, він не голосував за Акт проголошення незалежності,  хоча потім цей священик, Агафангел  все одно виявився таким, що проголосував.  Я працював з людьми, які були присутні на цій події, які описували мені їх, і у кожного була своя версія. Тому на картині  я зробив так - священство все-таки присутнє, а оскільки воно в підпорядкуванні Московського патріархату, тому для нього все, що відбувається -  неоднозначна подія. Я показав, що священник був. Я дивився відео -  він дійсно розводив руки в сторони. Для нього це голосування –як  передчуття великих проблем, у тому числі, в церкві.

На Вашій картині присутні  історичні діячі. Хто допомагав Вам обирати персонажів?

Так, на картині є історичні персонажі, які є знаковими для нашої історії – Грушевський, Куліш, Сковорода, Шевченко, Франко, Леся Українка, гетьмани. Я завжди любив історію, намагався писати історичні картини. А історія вимагає уважного вивчення і осмислення. Я  багато вивчав історію України-Русі, знакові особистості, які боролися за незалежність, облаштовували країну... А щодо того, кого зобразити – звичайно, я радився, у погоджувальній раді була група депутатів з історичною освітою.

На картині зображені персонажі часів Київської Русі. Чому Володимир, Ольга, Нестор Літописець, Борис і Гліб – на небі, а Святослав – у кутку картини?

Так, на полотні я зобразив одного з моїх улюблених державних діячів в нашій історії - Святослава - батька Володимира, який був «збирачем земель» і  для свого сина вже все приготував: тобто,  територія була облаштована, міста будувалися для наступного князя. Але, він намальований окремо, тому що не був християнином, і я його поставив на варті незалежності збоку картини.

Окрім історичних особистостей, тут є також узагальнюючі образи.

Так, наприклад,  Михайло Грушевський - шановний мною персонаж,  знакова фігура, який хотів незалежності України.  І це відбувалося тоді, коли в черговий раз була спроба здобути державність. Але, в той же час, Грушевський асоціюється з Крутами, коли не було можливості мати нормальне військо, і у бій пішли хлопчики-студенти.  В образі молодого хлопця я алегорично зобразив тих юнаків, які загинули, захищаючи незалежність країни. Поруч з ним матір - Мадонна, П'єта, вона в жалобі, у неї немає обличчя, це збірний образ української матері.

 

А є ще один збірний жіночий образ з немовлям. 

Так, це шевченківська Катерина - узагальнюючий образ української жінки. Також тут присутній, бачите, кобзар, без якого неможливо уявити українську історію, а оскільки поруч з кобзарем завжди ходив хлопчик - я зобразив маленького хлопчика, якого, до речі, малював зі свого сина Михайла. На той момент йому якраз було 10 років – він народився у 1991 році, і є дитиною незалежності.  До речі, юнака, що загинув під Крутами я намалював із Тимофія, сина своєї дружини Наталі (художниця Наталя Папірна – ред.).

А як склалося їх життя?

Михайло – закінчив Київський політех, він – айтішник. А Тимофій – художник. Він закінчив Харківський художній інститут, потім аспірантуру в Києві. До речі, Тимофій  допомагав мені малювати портрети голів Верховної Ради, бо одночасно із картиною «Державотворення» я мав намалювати п’ять портретів спікерів минулих скликань. Зараз вони розташовані у кулуарах Парламенту.

А хто-небудь допомагав Вам малювати «Державотворення»?

Дружина Наталя допомагала. Слід зазначити, що вона не тільки виконувала якусь чорнову роботу, малювала деталі на полотні, але – найголовніше, Наталя  терпіла мої нерви, бо я дуже нервував (сміється).

До речі, поруч із цією сотнею персонажів Ви знайшли на картині місце і для себе.

Так, це прийнято у художників, такий жарт, гумор, популярний ще з епохи Відродження... Звичайно,  у центрі полотна зобразити я себе не ризикнув, я знаходжусь біля Миколи Гоголя . Він - мій улюблений письменник, тому ми поруч на картині, він - щось пише, а я – у куточку  з підрамником.

А скільки часу пройшло від моменту першої зустрічі у кабінеті Івана Плюща  до того, як картина була виставлена в Раді?

Півроку я писав роботу на полотні. Але ще була дуже велика підготовча робота.

Замовники залишилися задоволеними?

Останній раз, коли Іван Плющ приїхав до мене в майстерню, він довго дивився на картину, а потім сказав: «Десь на вісімдесят відсотків - це правда». Я вважаю, для історичної картини це означає - всі 100 відсотків.

Картину було відкрито 22 серпня 2001 року, коли депутати зібрались на урочисте засідання, присвячене 10 річниці незалежності  України. Якою була реакція депутатів і громадськості?

Я вважаю, що написання такої картини - подія неординарна, і був впевнений абсолютно на 100 відсотків, що вона викличе  вибух чи незадоволення. Дехто схвалював роботу, але були і так звані «розгромні статті». Я стільки потім начитався думок про цю картину, нібито Верховна рада шабаш влаштувала,  бенкет під час чуми... Причому, ті журналісти, які приїхали до мене, розпитали, написали цілком адекватні статті, а ті, які писали негатив - навіть не приїхали поспілкуватися.

А у Верховній Раді  потім щось просили змінити на картині?

Через 10 років мені зателефонували  з Верховної Ради і попросили дописати одне прізвище. Я сказав, що картина - в їх розпорядженні, вони мають право робити все, що завгодно, але я, як художник, нічого переробляти не буду. Картину я закінчив, розписався, крапка поставлена.

А правда, що гонорар за цю картину був такий великий , що Ви купили  квартиру у Києві?

Квартиру?!  Я замок побудував в Конча-Заспі! (сміється) На коридор не вистачило б з цього гонорару! Все не так було райдужно. Я картину написав і здав, а у Верховної Ради мені сказали, що немає грошей  і запевнили, що "будуть працювати над цим питанням"... Як тільки картина була закінчена – всі зникли. Гроші я отримав через рік, вірніше -  частину гонорару …  Якщо цікаво – на ці гроші я допоміг купити квартиру братові, йому якраз не вистачало. А чим Верховна Рада дійсно допомогла  - після цієї картини в Печерському районі після мого звернення мені через певний час виділили майстерню,   бо від Союзу художників  я б стояв у черзі років 7-8 ...

А Ваші роботи, окрім Верховної Ради, прикрашають ще якісь  держустанови?

 Я не знаю, чи висить ще моя картина «Сказання про князя Ігоря» в Кабміні, це був грант Президента. Вона перебувала в дирекції виставок при Мінкультури, потім була в Кабміні. Ще нас запрошували розписати стелю Верховного суду України - 325 кв метрів. При оформленні я так само відштовхнувся від образу Архангела Михаїла, так як він не тільки Архистратиг, але і Верховний суддя, це він душі зважує на Страшному суді. Я так і пояснював, коли представляв свій ескіз комісії.

До речі, одна з найцікавіших робіт у мене була відразу після Верховного суду - мені запропонували зробити копію «Грюнвальдської битви»  Яна Матейка у натуральну величину 9  метрів на  4. Полотно  для картини ткалося  місяців дев’ять . Ми з'їздили в Польщу, отримали від музейних працівників спеціальні слайди.  Тепер ця робота знаходиться в одному з замків у Польщі.

А в Україні багато художників, які так само розуміють і втілюють історичну тематику? Ви спілкуєтесь?

Їх і в Європі не так вже й багато. Знаєте, Після «Грюнвальдської битви»  ми виграли європейський тендер. У Македонії почали будувати музеї:  революції, живопису, археологічний. І їм потрібен був візуальний ряд. Македонці проводили тендер по всьому світу, і в результаті працювали ми і Московська студія імені Грекова, яка спеціалізується на зображенні битв та баталій. Ми з Наталею були горді, що є конкурентами цієї студії.

А Ви передаєте кому-небудь свою майстерність та досвід?

У нас є учні, які є і помічниками, і послідовниками.  Ми беремо молодь тільки після академії, на одне місце завжди претендує кілька осіб. Мені  подобається викладати і передавати досвід, але не в стінах навчальних закладів, а на справжньому творчому об'єкті. Наші учні  на реальних замовленнях вдосконалюються, набувають досвіду і отримують зарплату. Взагалі, таким було навчання  за часів Відродження, так ми навчаємо і в майстерні  Кулакова-Папірної.

P.S. Після того, як 24 серпня 1991 року народні депутати більшістю голосів проголосували за незалежність нашої країни, у сесійну залу був  внесений великий (його розміри - 8 на 4 метри) синьо-жовтий прапор , яким нардепи накрили трибуну.  Слід зазначити, що на той час прапор України мав інші кольори – синьо-червоні (прапор Української Радянської  Соціалістичної Республіки), і внесення синьо-жовтого прапора було своєрідним символом розриву із тоталітарним режимом.  Цей прапор був створений жінками Київської жіночої громади «Руху» та перед внесенням до Верховної Ради освячений на Софійській площі патріархом Київського патріархату Володимиром (Романюком). Відтепер цей прапор став нашою реліквією і зберігається у Верховній Раді  у скляному коробі, поруч із картиною «Державотворення».

Автор: Анжеліка Коломойцева

Фото: Олена Свіслова

ІА «Єдність» дякує за допомогу у підготовці матеріалу Прес-службі та Інформаційному управлінню Апарату Верховної Ради України.