Ось я особисто, другий день, як хворий. Точніше, як міцно побитий і тому хворий. Я не мав жодних ілюзій з приводу нашого політичного і чиновницького бомонду. Але, все одно, те, що вилізло, як то вже зовсім за гранню...

Ось особисто я, третій рік перебуваю в стані стресу. Не тому, що мало сплю, багато їжджу і намагаюся вирішувати багатозадачні питання. А тому, що третій рік, я практично щодня змушений робити те, що ненавиджу. Що в силу виховання (можна назвати це комплексами) вважаю принизливим. Я прошу. Я практично щодня жебракую... Щоразу, коли я додаю реквізити, я відчуваю дике відчуття сорому і незручності...

Я не люблю просити. Я ненавиджу просити. Більш того, я погано вмію приймати допомогу і дякувати за неї. Мені соромно і ніяково через це. Але я змушений два з гаком роки наступати собі на горло щодня. Тому, що у мене просто не було іншого виходу з тієї ситуації, в якій опинився я в країні, яка так само виявилася в цій ситуації, - написав волотнер.

І ось зараз ці ось декларації. Я не знаю, чому саме зараз мене так це різонуло. Боляче різонуло. Напевно тому, що я все таки, десь в глибині душі сподівався, що зараз всі хоч якось, хоч в чомусь, жертвують чимось...

Ось я прокинувся сьогодні і знаю, що за тиждень мені потрібно кров з зубів десь знайти гроші, щоб закрити найкричуще...

А потім, знову у мене думки повертаються до цих е-декларацій. До мільйонів, десятків мільйонів доларів готівкою. У людей, які їх явно не заробили. Такі гроші не можна заробити - можна тільки вкрасти...

Я коли небудь, ну потім, зберуся, навчуся і прокляну їх усіх. Складу список і прокляну. Я знаю, що я можу. Я здатний. А ось зараз. А ось зараз ... А зараз мені знову потрібно наступити собі на горло і просити. І це у стократ важче робити після цього декларування. Вже вибачте за соплі. Накрило, - написав Роман Доник.