новини

Ніжність та грація: вражаючі фото балерин у метро і на вулицях

Киянин Андрій Кузьмін захоплюється фотографією та балетом.

На його знімках – балерини у незвичайних місцях: в метро чи прямо на вулицях, передає «Є!».

– Як виникла ідея створити цей проект?

– Я люблю танці, хоча сам танцювати не вмію. З дитинства любив переглядати такі кінострічки як «Step Up» і, побачивши одного разу фотографії балерин, я зрозумів, що теж хочу знімати подібне, тому що це виглядає неймовірно прекрасно.

Я захотів крізь призму нашої буденності показати, що краса є всюди, варто лише придивитися. Мені хотілося, аби люди прокинулись. Щоб вони подивилися на абсолютно звичні речі під іншим кутом. Тому  я вирішив: чому би не спробувати. Загалом, я фотографую балерин відносно нещодавно, але у мене великі плани. З кожною фотосесією у мене все більше думок стосовно нових локацій та історій.  

– Про що мрієш?

– Я намагаюсь знайти «найдикішу» локацію для зйомок, про яку люди скажуть: «Вау, вони зробили це. Я б ніколи до такого не додумався». Це спонукає мене думати й завжди бути у пошуках. Однією з таких локацій є зал Верховної Ради. Знаю, що це неможливо, та хто заборонить мені мріяти.

– Для чого ви створюєте ці фотографії?

– У першу чергу мені хочеться повернути любов до балету. За кордоном цей вид танцю дуже цінують, але у нас, на жаль, багато людей вважає його чимось далеким, старомодним та нудним. Також мені хочеться показати, що краса завжди довкола нас. Де б ви не були – у метро, на пішохідному переході, просто в центрі міста, – вас завжди буде оточувати щось красиве. Варто лише відкрити очі.

– Де ви знаходите балерин?

– За допомогою знайомих і – як не дивно – Інстаграму. Просто ввів у пошуку за геолокацією «Національна опера України» – і серед фотографій відвідувачів знайшов балерин. Згодом вони починають радити мені своїх колег та подруг, які погодились прийняти участь у наступних фотосесіях. Інстаграм – це велика сила.

– Хто вас надихає?

– Першою людиною, яка змусила мене закохатись у світ танцю, був Little Shao – французький фотограф, який спеціалізується на брейкдансі. Надихнувшись його творчістю, я робив перші кроки в якості dance-фотографа, знімаючи знайомих, які займались сучасними танцями, а також бі-боїв.

Згодом я найтрапив на Інстаграм, який полонив мене надзвичайно красивими фотографіями балерин. Це був  акаунт Omar Z Robles – американського фотографа з Нью-Йорку. І це був той момент, коли я усвідомив, що хочу фотографувати.

– Чому саме метро? Не забороняли?

– Складнощів, по суті не було. Щодо героїні цього фотосету Світлани Оніпко, то вона надзвичайна. Світлана працює в Національній опері, має величезний досвід, тому з нею було легко працювати.

Працівники метрополітену нас не бачили, а люди, які сиділи у вагонах, були дуже шоковані цим, але у хорошому значені цього слова. Вони дивилися на нас і були вражені тим, що виробляє балерина. Більшість просто не могли відвести погляду, адже такий перформенс побачиш прямісінько в метро не щодня. І ніхто не казав, що не хоче потрапляти в кадр.

Така ж ситуація була, коли я фотографував на переході біля метро Печерська. Люди навіть обходили мене, аби не заважати творчому процесу, а водії доволі оригінально проводили час, очікуючи зеленого світла.

– Як вдається знаходити локації?

– З дня купівлі фотоапарата я намагаюсь дивитися на світ під іншим кутом. Я іду по місту, дивлюсь на будівлі, вулиці, місця і намагаюсь знайти «той самий кадр». Побачивши перехід біля метро Печерська, я зрозумів, що хочу фотозйомку з балериною саме на цьому місці. У моїй голові завжди відбувається пошук чогось нового – і я це вважаю успіхом.

– І фото, і балет – це види мистецтва, яким вже не одна сотня років. Яким може бути їх майбутнє в сучасному стрімкому світі?

– Як і будь яка сфера діяльності, балет і фотографія трансформуються. Стандартний балет трансформується у незалежні трупи, що створюють проекти, які гостро реагують на сучасні реалії і – так само, як фотографія – намагаються висвітлювати актуальні теми, які вирують у суспільстві. Ось, до прикладу, британський проект «Mеn in the motion», який у кінці листопада привезе в Україну колишній прем'єр Королівського театру Великобританії Іван Путров. Він освітлюватиме роль чоловіка у розвитку танцю за останню сотню років. Оскільки балет вважають в більшій мірі жіночим танцем, тема дуже цікава та актуальна.

Фотографія теж терпить змін. Точніше не змін, а доповнень, таких як зйомка 360-градусних панорам та інші технологічні дива. Всі ці новації ніяк не вбивають балет чи фотографію у загальноприйнятому розумінні. І щоб не диктував сучасний світ, ці дві залузі мистецтва не втратять своєї мети та цінності. Так, вони будуть удосконалюватись, та глобальних змін точно не буде.

– Яка зараз головна мета фотографії?

– Мета фотографії не змінювалась з першого ж дня її створення – це фіксація миті. Цією миттю може бути радість, горе, гірка правда чи завуальована брехня, все залежить від мети фотографа.

Всі ми колись хотіли зупинити час. Це може бути момент безмежного щастя від запропонованої руки та серця, або ж мить горя, яке розриває тебе зсередини так, що не хочеш жити. Фотограф – це людина, яка здатна у повному обсязі передати почуття та атмосферу, що вирують у момент спуску затвору фотоапарата. Фотографи передають історію та мораль, яку потрібно з неї винести. Це і є на головною функцією фотографії.

– Ваш проект про те, що краса буває у найнеочікуваніших місцях. Як ви оцінюєте візуальний Київ?

– З дитинства ми звикли бачити по телевізору красиві кадри з Нью-Йорка, Лондона чи Парижа і думати: «Ось наш еталон красивого міста, в якому приємно було б жити», та ми не задумуємось, що перед зйомкою таких кадрів на стінах було ретельно витерто графіті , сміття, що було на тротуарі та дорозі Нью-Йорка, позбирали, а сам асфальт Лондону добряче вичистили. І головна маніпуляція: ми не чуємо смороду, який нічим не поступається «ароматам» Житнього ринку чи підземного перехода. Ми дивимось іноземні фільми і захоплюємось цими містами. Так, архітектура в них інша, та й назвати нашу красивою якось язик не повертається. Але я все ж намагаюсь знаходити прекрасне в старих вхідних дверях, совкових колонах чи у сучасних скляних стінах. Наш Київ – прекрасний, головне – захотіти побачити його таким.

7 листопада 2016, 20:49

 

Loading...
Loading...

До теми