Тішить, що Степан Бандера – не найбільш ненависний діяч Ярославу Качинському і його прихильникам. Схоже, що більше Бандери польська верхівка ненавидить Дональда Туска.
Саме того, що був прем'єр-міністром Польщі, а нині продовжує політичну кар'єру на посту президента Європейської Ради, передає «Є!», посилаючись на ТСН.
Парадоксальний на перший погляд висновок (як же можна свого поляка ненавидіти більше, ніж тричі проклятого українського націоналіста?) насправді дуже легко довести. Якщо через Степана Бандеру правляча в Польщі верхівка готова побити горщики з українцями, то через Дональда Туска, схоже, вирішили пересваритися з усім Європейським Союзом.
Канва скандалу трохи заплутана, а суть непристойно проста.
Завершується перший термін перебування на посаді президента Європейської Ради в Брюсселі Дональда Туска. На цю посаду пан Туск був рекомендований за попередньої польської влади.
Згідно із ЄСівськими процедурами Польща, враховуючи наближення моменту виборів президента ЄР, мала право рекомендувати іншу кандидатуру. Не зобов'язання, а можливість.
Але якщо говорити відверто, то правляча в Польщі політична сила, вважаючи Дональда Туска уособленням своїх внутрішніх політичних опонентів і вселенським злом, просто таки зі шкіри лізла, щоб його не переобрали на новий термін.
Тому не просто не підтримала кандидатуру чинного голови Європейської Ради, а запропонувала альтернативу – польського депутата, цілком, як здавалось до останнього часу, притомного політика, а ще названого європейською зіркою польської політики і другом України, Яцека Саріуша-Вольського. Який до того ж політично походить з тієї ж "Громадянської платформи", яку колись і представляв, і очолював Дональд Туск.
Далі деякі речі не зрозумілі.
Чи то Туск виявився на порядок вправнішим за всю польську дипломатію переговірником, чи то європейці виявились трохи стомленими від конфліктної манери польської дипломатії останнього часу, але голосування закінчилось з результатом 27 проти 1. Можна сказати й так – ЄС проти Польщі.
Дональда Туска, інакше і не скажеш, на зло польській владі переобрали на наступний термін. Політичні ігри польської влади не підтримала жодна європейська держава. Гіршу дипломатичну поразку важко і уявити.
І малою втіхою чи розрадою є пояснення міністра закордонних справ Польщі пана Вітольда Ващиковського про те, що голосування як такого не було, а голова саміту Туск лише запитав, хто "проти"? Справа в тому, що з'ясувавши, що "проти" лише Польща, і не запитавши хто "за" чи "утримався", Туск просто врятував свою країну від повної ганьби – фіксації поразки. І залишив пану Ващиковському нагоду поспекулювати про те, що можливо хтось і "утримався" б.
Коли ти залишається один проти всіх союзників (та ще й не в найбільш важливому питанні), то це вже не вміння принципово стояти на своєму, а серйозна помилка, невміння прогнозувати, управляти ситуацією. Погана дипломатія.
Адже через "свербіж" польської влади прибрати з політичної арени Європи Дональда Туска виявилось, що немає ніякого Міжмор'я чи навіть Вишеградської групи, де Польща відіграє провідну роль. А додати сюди прямо не пов'язану з цією ситуацією добровільну відмову від ролі "адвоката України в Європі", то залишається дуже неприємне запитання – а що ж таке Польща в зовнішньополітичному вимірі?
Що роблять розумні люди, допустивши помилку? Правильно, звинувачують у всьому інших.
І шкода навіть не Яцека Саріуша-Вольського, адже розумний політик не повинен дозволяти розігрувати своє ім'я в сумнівних політичних ігрищах.
І Бог з ним, зі скасованим візитом когось із заступників міністра закордонних справ Польщі до Угорщини. Хоча для українців мало б бути цікавим поспостерігати і подумати над не вельми відомим у нас фактом про формування (щонайменше до останнього часу і щонайменше в уяві польської верхівки) альянсу між Угорщиною Орбана та Польщею Дуди-Качинського (так, це дві окремі людини, але не зрозуміло, хто з них головний).
Але окрім демаршу перед угорцями (які, як стверджують деякі, обіцяли підтримку під час "невиборів" Дональда Туска, але вчасно зорієнтувалися і вирішили не залишатися в меншості в компанії з Польщею), почали відбуватися й інші достатньо неприємні і непритаманні для польської політики речі.
Міністр закордонних справ Польщі раптом заговорив про розчарування Європейським Союзом, про те, що ЄС більше не відображає устремління і потреби громадян. Це в країні, яка є другою за рівнем публічної підтримки європейської єдності. Невже мова йде про новий напрямок в зовнішній політиці Польщі – євроскептицизм?
Якщо відкинути політичні амбіції і керуватися реальними інтересами, то стає очевидним, що не прізвище поляка, який очолить Європейську Раду, має значення. І Туск, і Саріуш-Вольський є поляками, патріотами своєї держави, людьми досвідченими та з відповідною професійною репутацією.
Справжнє значення має те, що Польща є одним і, можливо, найбільшим споживачем європейського фінансування. Свого часу Польща зі спільного європейського бюджету отримувала втричі більше, ніж сплачувала. На період 2014-2020 року фінансування Польщі в рамках ЄС передбачено в розмірі більше 82 мільярдів євро. Власне, нинішній стан економіки й інфраструктури Польщі, який викликає справедливу заздрість українців, передусім зобов'язаний європейському фінансуванню. Польща і в минулому, і зараз уміла і отримати ці кошти, і мудро розпорядитися ними. Але не будь цього фінансування, нічим було б розпоряджатися.
То ж чи є серйозні підстави у поляків для євроскептицизму чи нарікань в сторону ЄС? Що виграють поляки, якщо їхній уряд, керований якимось дитячими емоціями образ, почне розвертати країну, нехай наразі лише інформаційно, в якийсь інший від Європи бік?
А що нам, українцям, з того, окрім уроку поганої дипломатії, яких і на власному прикладі маємо чимало?
Щонайменше, ситуація з перевиборами Туска засвідчила, що далеко не все в Європі відбувається так, як хочеться Качинському. То ж, повертаючись до того, з чого почав – нам не особливо варто перейматися ультиматумами Качинського "або Європа, або Бандера". Виявляється, в Європі Качинського можуть і не почути.
