Інформує «Є!», з посиланням на ТСН.
Журналістів допустили на передову позицію 53-ї бригади на Луганщині. До неї довелося їхати полями на джипі, потім іти пішки під палючим сонцем, і на очах бойовиків "пірнати" в розгалужену мережу окопів у відкритому полі, де колись ріс хліб. Тепер воно переоране війною.
Віталій Букаренко з Лугащини на самому нулі вже третій рік. Він воює, аби скоріше на його землі був мир.
| “ | "Я пішов, бо мені набридла війна, набридло це все. За те, щоби був уже мир", - каже військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади |
. Його побратими щодня постійно спостерігають за ворогом – спостережників називають "очима", саме від них залежить виживання підрозділу.
| “ | "Проводять там укріплювальні роботи – будуть бункери, доти, бліндажі", - констатує відсутність безпосередньої небезпеки вартовий. |
Паралельно українські вояки теж укріплюються.
| “ | "Ось ці камені, котрі ми тут вибиваємо, щоби поглибити окоп, у супермаркетах продаються за чималі гроші. А тут це вже просто, як сміття", - зізнається один із бійців. |
Лом, сокира, кирка і лопата – це єдині інструменти, які дозволяють вгризатися в землю. Інженерну техніку в ці окопи завезти неможливо.
| “ | "Там у них спостережний пункт, артилерія, "Гради". Били по хлопцях", - пояснює військовий. |
Керує ротою уродженець Донбасу, який користується авторитетом у бійців і мріє про звільнення рідного Донецька. Доводиться, каже, бути не лише командиром, а й психологом, бо витримують війну не всі.
| “ | "Армія – це той-таки зріз суспільства. Тут нема чарівних людей. Тут такі ж люди. В одного сильна психіка, після бою спить. Інший губиться і командир ухвалює рішення, змінює людей", - розповів ротний. |
Провідник журналістів Віталій Букаренко виявляє емоції, лише коли говорить про свою сім'ю.
| “ | "Я люблю тебе дуже сильно, сонечко моє. Доньці 5 років, сину 11 – чекають тата. Хочуть, щоби я повернувся назад", - зізнається він. |
| Читайте також: | Пекельна спека на Донбасі іде «на руку» противнику: українські позиції зазнають втрат |
