За Порошенка цим займалось Міністерство інформаційної політики, або Мінстець, як його ласкаво називали в народі через очільника кума п'ятого президента Юрія Стеця. Точніше в Мінстець мали б займатись інформбезпекою, але що вони робили – невідомо.Ви спитаєте, чому – де культура молодь і спорт, а де журналісти? Цьому міністерству з приходом Зеленського передали обов'язок займатися ще й інформаційною безпекою держави.

Але повернімось до реалій. На великій зустрічі з керівництвом уряду і парламенти восени 2019 року Зеленський доручив серед іншого розробити стандарти новин і механізми запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації.

Тоді Володимир Бородянський і Олександр Ткаченко заявили, що це – помилка і ніхто не збирається регулювати новини, що це все – внутрішні справи спільноти. Але звідти і з'явилась ідея для представленого тексту. 28 січня відбулася непублічна зустріч розробників законопроєкту з частиною медіаспільноти. Багато видань поскаржились на те, що їх відмовились акредитувати на захід. Мені ж пощасливилось там бути. 

Розробників там представляли заступник міністра Анатолій Максимчук, який раніше очолював холдинг StarLightMedia, і колишня головна юристка СТБ Марина Корнієнко. Яка, до слова, в 2019 році році проходила конкурс на посаду судді Верховного суду. Але не пройшла.

Марина Корнієнко та Анатолій Максимчук

З іншого боку була маленька купка журналістів, медіаексперти, медіаюристи, представники міжнародних організацій, посольств Британії, США, Ради Європи та ОБСЄ.

Представники всіх чотирьох груп розгромили законопроєкт і його основну ідею загалом. Найбільше голосів серед присутніх, які висловлювали свої критичні зауваження, набрав пункт "Вцілому неприйнятний".

Присутні на зустрічі висловили критичні зауваження до законопроєкту

Лунали такі словосполучення, як "загроза свободі слова", "порушення прав людини згідно чотирьох міжнародних конвенцій". Після цього розробники законопроєкту сказали, що почули зауваження і працюватимуть далі над текстом. 

Щоправда, не уточнили, чи відмовляться від загрозливих демократії ідей. Зустрічі передував скандал зі шквалом обурень від провідних незалежних медіа і медіарухів. Юристи написали 22 сторінки зауважень до проєкту закону. Свої критичні застереження висловила Рада Європи та ОБСЄ.

Що ж з ним не так?

Тепер нарешті до змісту. Починається все з просто жахливо викривлених визначень. Ось, наприклад, "журналіст – особа, яка збирає, отримує, створює, редагує або поширює масову інформацію". Тобто за цим визначенням всі люди в Україні стають журналістами.

Адже масова інформація це відповідно "будь-яка інформація, що є доступною для необмеженого чи невизначеного кола осіб або до якої можна отримати доступ будь-якій особі". Це буквально таки кожен пост в соцмережах, відео на ютубі, тощо. Ну не абсурд?

Що ж стосується, наприклад, людини, яка дійсно працює у ЗМІ, заробляє цим на хліб, як я, то це вже буде "професійний журналіст". Але тільки якщо погодиться вступити до Асоціації професійних журналістів України, яка буде єдиною подібною організацією. А перелік професійних спілок, які її формуватимуть, перелічений в цьому законопроекті. Ну, зовсім, держава не втручається в діяльність журналістів.

Якщо ж я не вступлю до Асоціації, то буквально не зможу потрапити в жоден державний заклад, і не отримаю акредитацію на жоден захід. От чому, я сказала, що останній блог в цих стінах. Журналістська, правозахисна спільноти та міжнародні організації вважають неприпустимим таке втручання держави в самоврядування журналістів.

Що відомо про критику законопроєкту?

• Європейська федерація журналістів. В організації наголошують, що закон застосовуватимуть не для боротьби з російською пропагандою, а для переслідування українських журналістів.
• Глава Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко назвав законопроєкт серйозною атакою на свободу слова.
• Через гучний законопроєкт в Україну з візитом приїде представник Організації з безпеки і співпраці в Європі з питань свободи ЗМІ Харлем Дезір.
• Спікер парламенту Дмитро Разумков повідомив, що законопроєкт про протидію дезінформації матиме низку доопрацювань. Перед тим, як внести документ у Верховну Раду, проведуть додаткові консультації.

Частина щодо дезінформації не менш цікава. По-перше, в законопроєкті прописано, що інформація має бути повною і неперекрученою. Не знаю, як розтлумачити "повна". Сюжет з усіма сторонами події – це вже повна інформація чи потрібна наукова дисертація? Чи може взагалі інформація бути повною? Чи не знайдеться завжди додаткових фактів? І от що ж таке перекручена інформація?

Передбачається призначення Кабміном уповноваженого з цих питань, і саме ця людина все контролюватиме. Омбудсмен, якщо бачитиме дезінформацію в матеріалах журналістів, блогах в соцмережах тощо, матиме право вимагати зняти публікацію.

Редакція чи особа мають довести, що їх матеріал – не дезінформація, лише тоді матиме право не давати спростування, підготоване уповноваженим. Або може видалити матеріал за власним бажанням і все одно дати "тлумачення фактів" від уповноваженого.

Якщо ж не прибере і не доведе, що це не дезінформація, уповноважений може заблокувати доступ до матеріалу через суд. Якщо ж ви це зробите тричі за рік – штраф у понад чотири мільйони гривень. Ви ж знаєте, хто стане першими жертвами цього проєкту? Адже всім відомо, як кожна влада, зокрема ця, реагує на розслідування журналістів.

Тож чи будуть представники влади змушувати Уповноваженого порушувати справи проти розслідувачів, які "маніпулюють", "перекручують"? Це питання риторичне.

Законопроєкт про дезінформацію отримав чимало зауважень

З іншого боку, "ЗМІ-відмінникам" уповноважений буде роздавати медальки у вигляді "індексу довіри". Ну просто таки реально back in USSR, або ж перенесення в Китай, де громадянам нараховують бали за хорошу поведінку.

Йдеться не лише про журналістів. Проєкт зобов'язує цього Уповноваженого реагувати на всю "дезінформацію". Тобто можуть поскаржитись щодо вашого поста у фейсбуці поскаржитись. Раптом він набере багато лайків, а там дезінформація. Тому реально – КНДР.

Єдине, що не вважатиметься "дезінформацією" чи "неправдивою інформацією" – це оціночні судження, які містять "мінімальний фактаж" і сатира.

Якщо у вас ще й понад п'ять тисяч підписників і немає контактних даних, куди Уповноважений може поскаржитись на ваш акаунт, він звертатиметься він Facebook та Telegram, щоб відкрили ваші дані.

А може просто зайняти чимось корисним депутатів "Слуги народу", щоб вони не продукували телеграм-канали з дезінформацією, і потреба в Уповноваженому відпаде?А як бути з фейками, які продукує сама влада? Наприклад, про звільнення Богдана, аби дискредитувати журналістів.

Автори переконують, що цих поширювачів інформації закон теж стосуватиметься. Але ж ми з вами розуміємо все. Також в законопроєкті намішано і про "ботоферми", й про сім років в'язниці за їх створення.

Довідка. Документ передбачає покарання за поширення недостовірної інформації – від адміністративних штрафів до позбавлення волі. Зокрема, коли його представляли, мовилося про максимально суворе покарання за фейки у вигляді ув'язнення на термін від 5 до 7 років.

Тільки знову ж таки, до чого тут журналісти, якщо "ботів" створюють спецслужби і політики для просування власних інтересів?

Є в проєкті і посилення відповідальності за заклики до повалення влади, що мало б трохи зупинити потік лайна на медведчуківських та інших проросійських сателітах Росії. Але зараз це прописано дуже кострубато.

Насправді законопроєкт практично не захищає українців від пропаганди РФ. Хіба лише держава вважає українських журналістів і блогерів більшою загрозою, ніж російських.

Зрозумійте, я жодним чином не пропагую поширення дезінформації ні анонімними телеграм-каналами, ні "інформпомийками-одноденками". Але методи, які обрали у владі для боротьби нібито з цим, неприйнятні.

Гарно було б не дискредитувати українських журналістів, які не дезінформують, а викривають корупцію і критикують непрозорі дії влади. І водночас не легітимізувати справжніх пропагандистів, спілкуючись з ними без проблем. 

Не продукувати фейки. Писати якісні законопроєкти, які б не породжували шквал критики, і я зараз не лише про цей. Так, розробники переконують, що законопроєкт не направлений на боротьбу з українськими журналістами та прикручування гайок, та читаємо ми зовсім інше.

Кожна влада намагалась знищити свободу слова в Україні. У Януковича то була тюрма за "наклеп", за Порошенка – "блокування сайтів СБУшниками без рішення суду, але в Зеленського поки що перевершили всіх. Звісно, це оціночне судження. Але нікому не вдалось знищити свободу слова і навряд вдасться.