Досьє
13 травня 2016
Луценко Юрій Віталійович
Луценко Юрій Віталійович

Генеральний прокурор України (з 05.2016 р.). Народний депутат IV, VIII скликань, український політичний та державний діяч. Міністр МВС України (2005-2006 рр., 2007-2010 рр.). 

Місце народження, освіта

Народився 14 грудня 1964 року у м. Рівне. Батько - Віталій Іванович, народний депутат України (1937-1999 рр.), секретар ЦК КПУ. 

У 1989 році закінчив Львівський політехнічний інститут, факультет електронної техніки, здобув спеціальність інженера електронної техніки.

Володіє англійською мовою.

Кар’єра 

У 1984-1986 роках проходив службу в армії.

У 1989-1991 роках працював на Рівненському заводі ім. 60-річчя Жовтня інженером-технологом, майстром дільниці.

Член СПУ (1991-2006 рр.).

У 1991-1994 роках був начальником техбюро цеху, головним конструктор Рівненський заводу «Газотрон».

У 1994-1995 роках - заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічних реформи, промисловості, транспорту і зв'язку Рівненської облради народних депутатів.

У 1995-1996 роках - голова комітету економіки Рівненської облдержадміністрації.

Секретар Політради СПУ (1996-1998 рр., до 07.2004 р.).

У 1996-1997 роках - начальник управління регіональної науково-технологічної політики.

У 1997-1998 роках - заступник глави Міністерства України у справах науки і технологій.

З вересня 1998 по квітень 1999 року - помічник Прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка. 

У 1999-2002 роках - помічник-консультант народного депутат України, лідера Соцпартії Олександра Мороза в Секретаріаті ВР України.

Співголова акції «Україна без Кучмии» (з 12.2000 р.). Голова Спілки молодих соціалістів (з 12.2003 р.).

У 2002-2005 роках – народний депутат України IV скликання від СПУ, №3 у списку. Член фракції СПУ. Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку. 

З кінця 1990-х і до 2004 року, коли Віктор Ющенко переміг на виборах президента, Луценко був активним борцем з режимом Леоніда Кучми. У 2001 році він став одним з керівників акції протесту «Україна без Кучми», що супроводжувалася серйозними сутичками маніфестантів з правоохоронцями. Восени 2004 року був одним з безпосередніх організаторів і керівників акції громадянської непокори в Києві, виступав на Майдані. На хвилі помаранчевої революції зайняв пост глави МВС. 

Член Комітету національного порятунку (11.2004-01.2005 рр.). Головний редактор щотижневика «Грані плюс» (до 02.2005 р.).

Член Ради національної безпеки і оборони України (02.2005-12.2006 рр.). 

З лютого 2005 року - Міністр внутрішніх справ України. Член Антикризового центру (з 06.2005 р.).

1 грудня 2006 року був звільнений з посади. Його змінив колишній однопартієць, член антикризової коаліції Василь Цушко.

З 2006 року -  депутат Київської міськради.

З грудня 2006 по березень 2007 року - радник Президента України Віктора Ющенка. 

Після відставки Луценка оголосив про створення опозиційного громадського руху Народна самооборона, до якого приєдналися Микола Катеринчук, Давид Жванія, Тарас Стецьків. 

Юрій Луценко підтримав ініціативу на той час Президента щодо дострокового розпуску Верховної Ради V (2006-2007 рр.) скликання. Коли настав час наступних незапланованих виборів, був створений виборчий блок Наша Україна - Народна самооборона (НУНС), список кандидатів якого очолив Луценко.

З листопада по грудень 2007 року – народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна - Народна самооборона», №1 у списку. Голова Партії «Народна самооборона» (2007-2012 рр.). Не входив до складу будь-якого комітету.

З 18 грудня 2007 (незабаром після створення коаліції між БЮТ і НУНС) по січень 2010 року -  Міністр МВС України у другому уряді Тимошенко.

З січня по березень 2010 року - перший заступник Міністра внутрішніх справ України, в.о. Міністра.

28 січня 2010 року, напередодні другого туру президентських виборів, в якому брали участь прем'єр Тимошенко і лідер Партії регіонів Янукович, за ініціативою фракції ПР Верховна Рада відправила Луценка у відставку. На позачерговому засіданні Кабміну, скликаному Ю. Тимошенко, Луценко був призначений першим заступником міністра внутрішніх справ з покладанням на нього виконання обов'язків глави МВС. Однак після того, як Окружний адміністративний суд Києва зупинив рішення уряду, Кабмін замінив Луценка на Михайла Клюєва.

У грудні 2010 року був затриманий співробітниками спецпідрозділу СБУ «Альфа» і доправлений до слідчого ізолятора СБУ.

У лютому 2012 року Печерський райсуд Києва засудив Луценка до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, позбавленням права займати керівні посади на строк до 3-х років та позбавленням 1-го рангу держслужбовця. Його визнали винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Відбував покарання в Менській виправній колонії №91.

У липні 2012 року Європейський суд з прав людини визнав арешт Луценка незаконним і політично мотивованим.

У квітня 2013 року Президент Віктор Янукович видав указ про помилування Луценка, в той же день політик вийшов на свободу.

У 2013 році Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка».

Брав активну участь у Євромайдані в кінці 2013 на початку 2014 року. У січні 2014 року під час сутички активістів з правоохоронцями був побитий «Беркутом».

У червні 2014 року був призначений позаштатним радником Президента України Петра Порошенка.

У серпні 2014 року на з'їзді партії «Солідарність» Луценко був обраний главою політсили. У той же день делегатами з'їзду було затверджено нову назву партії – «Блок Петра Порошенка».

З 2014 року – народний депутат України  VIII скликання від Партії «Блок Петра Порошенка», №2 у списку. Голова фракції «Блок Петра Порошенка». Член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

З травня 2016 року - Генеральний прокурор України. Заради цього призначення було внесено зміни до законодавства. Посаду генпрокурора тепер може займати громадянин України без вищої юридичної освіти.

Родина

Юрій Луценко одружений.

Дружина Ірина Степанівна (1966 р.н.) – народний депутат України  VII, VIII (2014 р.) скликань.

Діти: сини Олександр (1989 р.н.) і Віталій (1999 р.н.).

Брат – Сергій Луценко.

Нагороди

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2006 р.н.).

Довідка

Луценко став першим в історії України цивільним керівником МВС. Обіймав посаду у трьох урядах поспіль - Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова і Віктора Януковича.

Компромат

Восени 2006 року в ЗМІ з'явилися публікації про корумпованість керівництва МВС і Луценка зокрема. У Верховній Раді була створена слідча комісія на чолі з Володимиром Сівковичем, яка спочатку усунула, а 1 грудня звільнила Луценка з посади міністра.

У 2000-х роках Михайло Бродський звинувачував Юрія Луценка у зловживанні своїм становищем, зокрема, у тому, що той, будучи міністром МВС, використовував відомчі літаки в особистих цілях, а саме - для туристичних поїздок своєї сім'ї.

Як зазначають ЗМІ, у 2006 році одне з українських видань звинуватило Луценка в тому, що він був покровителем діяльності російського бізнесмена і депутата Держдуми Олександра Бабакова і що дружба з Луценком дозволила українському майну Бабакова уникнути різних перевірок, а також що саме Луценко публічно санкціонував публічне переслідування Максима Курочкіна - колишнього партнера, а пізніше - конкурента Бабакова у боротьбі за українські активи.

У 2007 року ЗМІ звинуватили Юрія Луценка в лобіюванні інтересів фірми «Українські новітні телекомунікації», в якій працювала його дружина - Ірина.  Як зазначалось, засновниками фірми є Юрій і Олена Воскобойнікови. Вони і Луценко, родом з Рівненщини, і, за інформацією ЗМІ, є кумами. Як зазначалось, завдяки Юрію Луценко ця фірма отримувала доступ до грошей МВС, які витрачаються на мобільний зв'язок. 

У травні 2009 року Луценка разом з 19-річним сином Олександром затримала поліція в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду «Bild», в стані алкогольного сп'яніння. Луценко тоді заявив, що це був «побутовий конфлікт»: нібито його сина в аеропорту схопили за нещодавно прооперовану шию і він як батько втрутився. На вимогу Луценка в аеропорт прибув консул України і керівництво поліції, яке після вибачилося за конфлікт. Після цього інциденту Луценко подав заяву про відставку з посади глави МВС, однак тодішній прем'єр Юлія Тимошенко її не прийняла.

Посилання на особисту сторінку у соціальній мережі Facefook https://www.facebook.com/LlutsenkoYuri?fref=ts

 13.05.2016 р.