Суспільство
16 травня 2016
100 років тому у Києві народився майбутній президент Ізраїлю
У цей день народився Ефраїм Кацир, 4-й президент Ізраїлю.
news-image

100 років тому – 16 травня 1916-го – в Києві народився Ефраїм Кацир, 4-й президент Ізраїлю, нагадує «Є!» із посиланням на ВВС.

Його батьки Єгуда і Циля Качальські переїхали до Києва з польського міста Лодзь, яке на той час входило до складу Російської імперії. Йшла І світова війна. Сім’я, швидше за все, залишила домашнє вогнище в листопаді 1914-го, коли Лодзь став ареною запеклих бойових дій між німецькою та російською арміями. Про ту Лодзинську битву є навіть окремі розділи в підручниках історії.  

У Києві в Качальських 1916 року народився молодший син Ефраїм (старший Арон з’явився ще в Лодзі). Сім’я шанувала єврейські традиції, жила дружно. Пізніше в одному інтерв’ю Ефраїм сказав, що добре пам’ятає свого діда з боку батька – той був рабином.

1920 року Київ став червоним. Диктатура пролетаріату щось не викликала захоплення в Качальських. Проживши п’ять років під більшовиками, вони виїхали до Палестини, яка на той час перейшла під мандат Великої Британії. Ефраїм залишив рідне місто 9-річним хлопчиком, ще не знаючи, що зустрінеться з ним наприкінці життя.

В Єрусалимі він закінчив гімназію, університет, захистив дисертацію і став у своїй альма-матер професором біофізики. Зробив вагомий внесок у дослідження білків та їхніх структурних елементів – амінокислот.

Новаторські роботи Качальського дістали широке міжнародне визнання. 1950 року його нагородили премією імені Вейцмана, 1959-го – Премією Ізраїлю, 1961-го – премію імені Ротшильда. Ефраїм Качальский став членом Національної академії наук Ізраїлю і – першим серед науковців своєї країни – членом Американської Національної академії наук.

Натомість політичну кар’єру академік не збирався робити. Він ніколи не ставав депутатом парламенту, не обіймав посаду міністра і не очолював партію.

Балотуватися в президенти його попросила Ґолда Меїр, тодішня прем’єрка Ізраїлю. Теж, до речі, уродженка Києва. Вони зустрілися 1972 року в Гарвардському університеті. На той час партію при владі "Авода" роздирали суперечки, і було конче важливо висунути від неї на президента людину, яка є моральним авторитетом для країни. А порядність і скромність Качальського були загальновідомі. Крім того, попередніми президентами Ізраїлю обирали саме відомих науковців – і то вже перетворилося на певну традицію.

Академік погодився. Саме тоді, відповідно до законів країни, він змінив прізвище на івритське Кацир ("жнива"). В Ізраїлі президента обирає парламент – Кнесет. Конкурентом Ефраїма Кацира від опозиції був Ефраїм Урбах, професор Єрусалимського університету, президент Ізраїльської академії природничих і гуманітарних наук. Голосування відбулося 10 березня 1973 року. Кацир переміг, діставши 66 голосів. Натомість Урбаха підтримав лише 41 депутат.

Ефраїм Кацир вступив на посаду 24 травня 1973 року. На його президентську каденцію припали дві доленосні для країни події: перемога у війні Судного дня (1973) і перший офіційний візит до Ізраїлю глави арабської країни – президента Єгипту Анвара Садата в листопаді 1977-го.

Під час війни пан Ефраїм їздив у шпиталі до поранених солдатів і офіцерів, відвідував сім’ї загиблих воїнів. А 1974 року заснував спеціальну президентську премію для добровольців – її дотепер щороку вручають дванадцяти найдостойнішим активістам-волонтерам, яких обирає незалежна комісія.

Популярність президента була такою, що він без проблем міг обратися на другий термін. Але Кацир відмовився і, завершивши 1978-го каденцію, склав повноваження.

Академік з ентузіазмом повернувся до наукової роботи. Зокрема, створив у Тель-Авівському університеті відділ біотехнології та очолив його.

Саме в цей після-президентський період він відвідав Київ, де взяв участь у міжнародній біохімічній конференції. Відчувалося, що він усіляко намагається наздогнати попередні п’ять років, витрачені на державні справи.

Вітати Ефраїма Кацира з 80-літтям з’їхалися до міста Реховот провідні науковці світу, серед них п’ять Нобелівських лауреатів з хімії та медицини. Вони високо поцінували внесок ювіляра у світову науку, назвавши його одним з найбільших біофізиків ХХ століття.

Наш видатний земляк прожив 93 роки. За рік до смерті, 2008-го, він видав мемуари, які назвав "Історія життя". Ця книга ще чекає на свій український переклад. Кажуть, там є і про Київ.

Читайте також: На Співочому полі відтепер можна зіграти на рожевому піаніно (фото)