Площа перед Верховною Радою була заповнена вщент. Приємно майоріли стяги різних партій, створюючи ласкаву для ока зелено-біло-блакиту картину: "Укроп", "Радикальна партія Олега Ляшка", "Свобода".

До них також приєднались підприємці України та любителі зброї, тобто представники Асоціації власників зброї (УАВЗ). І хоча на відносно невеликому клаптику площі було все ж затісно для чотирьох сцен, проте оратори ввічливо домовлялись не порушувати черги виступів.

Лише один раз емоції взяли верх, коли виступ Ірини Фаріон на сцені "Свободи" стали глушити гучною музикою зі сцени підприємців.

Гарячі голови, яких серед свободівців забагато, кинулися поквитатись з ідейними конкурентами, але спільними зусиллями організаторів і лідерів об'єднань вдалося розрядити ситуацію. 

 Треба зазначити, що саме зі сцени "Свободи" лунали лозунги, які найбільше торкались сердець мітингувальників. А як же інакше? Коли проводять прямі історичні паралелі з моментами, як Україна кожного разу втрачала свою державність, а потім вказують саме на місця, де сьогодні оселилась ота зрада. Найчастіше фігурували прізвища Порошенка і Яценюка й у промовах ораторів, й на професійних банерах, й на швидкоруч написаних плакатах в руках жіночок.

У самій Раді в цей час теж було спокійно, журналісти лише спостерігали за подіями в сесійній залі. Там була певна активність і динаміка, бо трибуну намагались заблокувати "ляшківці", а "порошенківці" дружньо її відстоювали. Проте законопроект про зміни до Конституції у першому читанні був таки прийнятий. Депутати виходили з зали, давали інтерв'ю, спілкувались один з одним і жодної агресії не відчувалось. 

І ось тут весь "театр військових дій" перемістився знову до площі перед Радою, туди, де стояли зранку мітингувальники. Проте на авансцену вже вийшли не тітоньки з бабцями, а чолов'яги і молодики. "Стінка на стінку" - так називают зазвичай подібне протистояння, де одна сторона - мітингувальники, а інша - правоохоронці, рядів яких значно побільшало. Спочатку здавалось, що от-от все скінчиться, натовп розійдеться. Тим більш, в цей час у коридорі Ради з'явився Олег Ляшко і після звістки про сутички почав роздавати накази підлеглим. Було враження, що ситуацію з боку мітингувальників можна взяти під контроль. Але...

Журналісти, оператори, фотографи, сидячи на вікнах Ради, фіксували все, що відбувалося під її стінами. Вибух стався зовсім неочікувано, хоча перед ним вже кидали педарди. Але потужність вибуху все рівно зробила свою справу - всі зрозуміли, що ситуація стає дуже небезпечною і потребує повної мобілізації внутрішніх ресурсів, тим більш що картина внизу була жахлива.

От від вибуху розкидало стрункий ряд правоохоронців, є контужені, поранені, а от вже й кров заливає асфальт!

Паніки нема, є чітке виконання інструкцій, але й по інший бік, серед натовпу, нібито напруга і агресія меншає. Принаймні, прості люди, витріщаки, яким просто було цікаво, налякані таким небезпечним поворотом подій, швидко пішли, оголивши кістяк "масовки". 

Вже через годину Арсеній Аваков напише у своєму Фейсбуці гнівний пост про жахливість цих подій і назве цифру - 122 поранених у сутичці з обох боків. Мер Києва Віталій Кличко повідомить, що є жертви, чим додасть тривожної інтриги - а може неправда і все обійшлося? На жаль, ні.

Потім прийде звістка, що затримали винуватця трагедії - свободівця, який кинув бойову гранату. Проте чомусь навіть це не заспокоює.

Остання новина, що через ці події до українців звернеться президент Порошенко, стає певним епілогом сьогоднішньої кривавої трагедії. Але чи вистачить йому переконливості у поясненні її причин і впевненості у неповторенні подібного?

Катерина Пилипенко