7 грудня 1892 року народилася Олена Степанів, учасниця національно-визвольних змагань, четар Української Галицької армії, науковець, громадська і педагогічна діячка, політв’язень мордовських таборів, нагадує «Є!» із посиланням на Український інститут національної пам'яті.
100 років тому 1915-го віденські газети під заголовком «Українка – герой» писали про єдину в Європі дівчину-кадета в чинній армії. Хорунжа Українських Січових стрільців Олена Степанів брала участь у битвах під Комарником та біля гори Маківки (квітень — травень 1915 р.). За мужність нагороджена медаллю хоробрості та військовим хрестом Карла V.
Існує легенда як Олена, донька священика, йшла на війну, а їй забороняли, бо вона жінка. Степанів знайшла тоді в шафі січової домівки військовий однострій, перешила і пішла фотографуватися на документи. Фотограф упізнав у ній жінку й здав поліції. Коли її вели вулицями, перехожі гукали: «Жінка-шпигун!». Остання сотня Володимира Старосольського ще була у Львові і січовики визволили Степанів з поліції. У складі цієї сотні вона вирушила в Карпати.
Із 1915 року вона майже два роки провела в російському полоні. Через Петербург, Фінляндію, Швецію, Німеччину, Австрію вона повернулася до Галичини. На залізничних станціях Фінляндії багато жінок хотіли сфотографуватися з нею. Так само приймали її шведки. Шведська та норвезька преса не припиняли писати про українку. Жінка-воїн, борець за ідею, за українську незалежну державу – найбільше дивувало репортерів під час знайомства з Оленою Степанів. Це ламало стереотип жіночого призначення: «Kinder, Kuche, Kirche».
Якщо Марія Вілінська і Ольга Кобилянська поставили питання ролі жінки в суспільстві, то Олена Степанів його зреалізувала, багато досягла і пережила. Закінчила учительську семінарію, Львівський університет, вступила до Легіону УСС, пережила російський полон.
Згодом стала учасницею Листопадового чину 1918-го та перебувала в лавах УГА. Подальшу освіту отримала в Кам’янець-Подільському та Віденському університетах, захистила докторську дисертацію, продовжувала студії в Українському Вільному університеті.
Одружилася з бойовим побратимом Романом Дашкевичем.
Олена Степанів-Дашкевич написала понад 75 наукових і популярних книг. Зокрема «Економічну географію західноукраїнських земель», монографію «Сучасний Львів», нариси «Мандруймо по рідному краю» та «Архітектурне обличчя Львова».
Померла у Львові у липні 1963-го.
