Історія бенгальського вогника

18 грудня 2015

Найцікавіші факти про новорічні бенгальські вогники.

Кожен із нас не уявляє новорічне свято без яскравих бенгальських вогників. Вони створюють дійсно святковий настрій та атмосферу дива. Мабуть, ви замислювалися, чому їх назвали саме бенгальськими. «Є!» розкаже про історію створення цих вогників та найцікавіші факти про них.

Перші згадки про бенгальський вогонь слід шукати в стародавній Індії в V-VI ст. Історики свідчать, що на жертовниках, коли проходили релігійні церемонії в храмах, спалахував вогонь надзвичайною яскравості і швидко згорав. Відбувалося все це в індійському регіоні, який називався Бенгалія, звідси й назва бенгальських вогників, що збереглася до наших часів.

Про складові речовини кольорового вогню (зеленого, блакитного, жовтого) стало відомо лише на початку VIII століття. У цей час перестали бути таємницею також способи, завдяки яким з'явилася можливість подовжити час горіння вогню: сухі порожнисті стебла рослин заповнювали спеціальною сумішшю. Полум'я цих перших бенгальських свічок було не тільки яскравим, але при горінні чувся ще й характерний тріск.

Східні слов'яни, приблизно у той же час почали влаштовувати «вогняні забави», вони стали можливими завдяки рослині, яка називається плавун. Є в неї також інша наукова назва - лікоподій. Це трав'яниста вічнозелена рослина, стелиться по землі, його навіть можна сплутати з мохом. Отримати миттєвий блискавкоподібний спалах, що не має диму, можна, якщо запалити сухі зрілі спори цієї рослини. Полум'я, що виникає при горінні плавуна, просто дивовижне, воно особливо вражає, якщо дивитися на нього вночі. Для отримання сильного шумового ефекту додавали висушене березове листя, подрібнене на порох. Звичайний порошок із висушеного плавуна має властивість загорятися лише тільки тоді, коли він розсіяний над полум'ям в повітрі. А вдосконалений склад бенгальського вогню з порохом із березового листя може спалахнути миттєво, якщо до нього піднести джерело вогню. Саме тому його стало набагато простіше використовувати.

В Європу бенгальські вогні привезли відразу, як тільки між Індією та Європою відкрився торговий шлях. Перша поява бенгальських факелів відзначена у Валенсії, Там же виділялися приміщення для їх зберігання. Наступний етап, що наближує нас до сучасних бенгальських вогників, це винахід в VI-VII ст. рецептів іскристого вогню. Досягти такого ефекту можна було, додавши залізну окалину або подрібнений чавун до звичайного складу бенгальського вогню. Пізніше стали застосовувати порошок магнію.

Розвиток бенгальського вогню, таким чином, йшов у двох напрямках: полум'яний та іскристий вогонь. Полум'яні склади найчастіше пакувалися в паперові гільзи. А іскристі склади в декілька шарів наносилися на дерев'яні палички або на металевий дріт.

Російський піротехнік професор Петров придумав при виготовленні гільз для полум'яних бенгальських свічок користуватися звичайним тонким папером, згортаючи його в три оберти. Такі свічки неможливо тримати в руках, так як вони згорають разом з гільзою. Однак при їх горінні спостерігається чудова «вогняна картина», яка дає рівне яскраве полум'я. Потім таку гільзу стали кріпити до дерев'яної палички довжиною 5-7 см, таким чином вийшла полум'яна бенгальська свічка, яку комфортно тримати в руці.

Якраз ці вироби дійшли до наших днів та майже не змінилися. Такі свічки в основному виробляють у Китаї, Японії, Індії. Сучасна їх назва - тріумфальні свічки. Їх можна використовувати навіть в приміщенні, так як вони практично бездимні.

Сучасні новорічні бенгальські вогники містять у своєму складі азотнокислий барій (окислювач), порошкоподібні алюміній або магній (пальне), декстрин або крохмаль (цементатори) та оксидовану залізну чи сталеву тирсу. Склад наносять на відрізки залізного дроту, отримуючи бенгальські свічки. При підпалюванні бенгальський вогонь повільно горить, розкидаючи яскраві, виблискуючі іскри, це догоряють на повітрі часточки металу.